Церква вшановує пам’ять преподобного Єфрема Сиріна — учителя покаяння

0 комментариев | Обсудить
10.02.2018 | Категории: Новости Украинской Православной Церкви

10 лютого — день пам’яті преподобного Єфрема Сиріна (373-379).

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал підготовлений прес-службою Рівненської єпархії.

Преподобний Єфрем Сирін народився на початку IV століття (рік народження точно невідомий) в місті Нізібії (Месопотамія) у християнській родині бідних хліборобів. Батьки виховали сина в благочесті. Але, відрізняючись із дитинства запальним, дратівливим характером, він у юності часто вступав у суперечки, здійснював необдумані вчинки, навіть сумнівався в Промислі Божому, поки не отримав від Господа напоумлення, що направило його на шлях покаяння і спасіння. Одного разу його несправедливо звинуватили в крадіжці овець і кинули в темницю. Там він почув уві сні голос, що закликав його до покаяння і виправлення життя. Невдовзі Єфрема було виправдано і звільнено. У ньому прокинулося глибоке покаяння. Юнак пішов у гори поблизу і став відлюдником. Такий спосіб християнського подвижництва був введений у Нізібії учнем преподобного Антонія Великого єгипетським пустельником Євгенієм.

Серед пустельників особливо виділявся знаменитий аскет, проповідник християнства і викривач аріан, єпископ Нізібійської Церкви святий Іаков. Преподобний Єфрем став одним з його учнів. Під благодатним керівництвом святителя преподобний Єфрем набував досвіду християнського милосердя, смиренності, покірності Промислу Божому, що дає силу смиренно зносити різні спокуси. Святитель Іаков знав про таланти свого учня і використовував їх на благо Церкви – доручав йому читати проповіді, навчати дітей в училищі, взяв його з собою на I Вселенський Собор в Нікеї (325 р). Преподобний Єфрем 14 років був послушником у святителя Іакова, аж до його смерті.

Після взяття Нізібії персами у 363 році преподобний Єфрем покинув пустелю і поселився у монастирі поблизу міста Едесси. Тут він побачив багато великих подвижників, які проводили життя в молитвах. Печери були їхнім єдиним притулком, а харчувалися вони лише рослинами, що росли довкола. Особливо святий зблизився з подвижником Іуліаном, який був із ним одного покаянного духу. Преподобний Єфрем поєднував із подвижницькими працями безперервне вивчення Слова Божого, черпаючи в ньому мудрість для своєї душі. Господь подарував йому дар учительства, до нього почали звертатися люди, які чекали почути його настанови. Поради і напутні слова преподобного по-особливому діяли на душі людські, тому що він починав їх із викриття своїх власних гріхів. Преподобний і усно, і письмово вчив усіх покаянню, вірі і благочестю, викривав аріанську єресь, що хвилювала тоді християнське суспільство. Язичники, слухаючи проповіді преподобного, наверталися у християнство.

Чимало потрудився він і в тлумаченні Священного Писання – поясненні П’ятикнижжя Мойсея. Ним написано безліч молитов і співів, що збагатили церковне Богослужіння.

Відомі молитви до Пресвятої Трійці, Сина Божого, Пресвятої Богородиці. Він написав для своєї Церкви піснеспіви на дні дванадесятих Господніх свят (Різдво Христове, Хрещення), Воскресіння, похоронні співи. Його покаянна молитва «Господи і Владико живота мого…» і зараз читається у Великий піст і закликає християн до духовного оновлення.

Церква з давніх часів високо цінувала праці преподобного Єфрема: його творіння читалися в деяких церквах на зборах вірних після Святого Письма. І нині за Статутом Церкви деякі його повчання належить читати в дні посту. Між пророками святий Давид, переважно, псалмоспівець; між святими отцями Церкви преподобний Єфрем Сирін – переважно молитовник. Духовна досвідченість зробила його наставником ченців і помічником Едеських пастирів. Преподобний Єфрем писав по-сирійськи, але його творіння дуже рано були перекладені грецькою і вірменською мовами, а з грецької – на латинську і церковнослов’янську.

У численних творіннях преподобного зустрічаються цілісні картини життя сирійських подвижників, головне місце в якому займала молитва і праця на загальну братську користь, послух. Погляди на сенс життя у всіх сирійських аскетів були однакові. Кінцевою метою своїх подвигів ченці вважали Богоспілкування і вселення Божественної благодаті в душу подвижника, справжнє життя було для них часом плачу, посту і трудів.

«Якщо Син Божий у тобі, то і Царство Його в тобі. Ось Царство Боже – всередині тебе, грішнику. Зайди в самого себе, шукай старанніше і легко знайдеш його. Поза тобою – смерть, і двері до неї – гріх. Зайди в себе, перебувай у серці своєму, бо там – Бог». Невпинна духовна тверезість, розвиток блага в душі людини дає йому можливість сприйняти працю як блаженство, і самопримус як святість. А плата починається в земному житті людини, готується ступенем її духовного вдосконалення. Хто на землі виростив собі крила, говорить преподобний Єфрем, той там здіймається увись; хто тут очистить розум свій – той там побачить славу Божу; якою мірою кожен полюбить Бога – такою мірою і насититься любов’ю Його.

Людина, очистившись і здобувши благодать Духа Святого ще тут, на землі, живе у передчутті Царства Небесного. Стяжати життя вічне, за вченням преподобного Єфрема, не означає перейти з однієї області буття в іншу, а значить знайти «небесний» духовний стан. Вічне життя не дарується людині односторонньо волею Божою, але, як зерно, поступово виростає в ній через подвиг, труд і боріння.

Головна сила, яка рухає людину в житті християнському – покаяння. Преподобний Єфрем Сирин був великим учителем покаяння.

Прощення гріхів в таїнстві Сповіді, за його вченням, це не зовнішнє виправдання, не забуття гріхів, а повне знищення їх. Сльози покаяння змивають і спалюють гріх. І ще – вони животворять, перетворюють гріховне єство, дають силу «ходити шляхом заповідей Господніх», зміцнюючись покладанням надії на Бога. У вогняній купелі Сповіді, писав преподобний, «ти, грішнику, сам себе переплавляєш, сам себе воскрешаєш із мертвих».

Преподобний Єфрем, за своїм смирення вважаючи себе нижче і гірше всіх, у кінці свого життя вирушив у Єгипет, щоб побачити подвиги великих пустельників. Він був прийнятий там як бажаний гість і сам отримав велику втіху від спілкування з ними. На зворотньому шляху він відвідав у Кесарії Каппадокійській святителя Василія Великого, який хотів рукопокласти його в сан пресвітера, але преподобний визнав себе негідним ієрейства і за наполяганням святителя прийняв лише сан диякона, в якому перебував до смерті. Згодом святитель Василій Великий запрошував преподобного Єфрема на кафедру єпископа, але святий прикинувся юродивим, щоб відхилити від себе цю честь, через смирення вважаючи себе негідним її.

Після повернення в свою Едеську пустелю преподобний Єфрем хотів кінець життя провести на самоті. Але Промисел Божий іще раз покликав його на служіння ближнім. Жителі Едесси страждали від страшного голоду. Сильним словом преподобний спонукав багатих надавати допомогу незаможним. На пожертви вірян він побудував богадільню для жебраків і хворих. Потім преподобний усамітнився в печері під Едессою, де і залишився до кінця свого життя.

Преподобний отець наш, Єфрем, проживши богоугодно багато років і привівши багатьох до спасіння, завчасно передбачив свою кончину і написав для своїх учнів повчальний заповіт. Прохворівши трохи, він у глибокій старості відійшов до Господа. Чесне тіло преподобного Єфрема Сиріна було поховано в його обителі, що знаходилася в пустелі, в межах Едесси, у Сирії.

Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви

Прочитано: 31 раз
Поделиться с друзьями
       

Отправить комментарий

*