Свято-Покровский Голосеевский монастырь

Як знайти Божу благодать? Яка краса врятує світ? Що потрібно робити для того, щоб потрапити в Царство Небесне? На ці та інші запитання відповідає Блаженніший Владика Онуфрій, Митрополит Київський і всієї України.

«Бог смиренним дає благодать»

– Ваше Блаженство, апостол Павло в Посланні до Єфесян вказує нам, що ми спасаємося благодаттю Божою (див.: Єф. 2: 8). А яким чином отримати благодать? Можете навести приклади із житій святих?

– Є одна чеснота, яка робить людину вмістилищем Божої благодаті – смирення. На цей важливий момент вказують два найближчі учні Христові – Яків і Петро: Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать (Як. 4: 6; 1 Петр. 5: 5). Обидва апостоли, як бачимо, кажуть одне й те саме, слово в слово. Як наочний приклад можна навести земне життя Пречистої Діви Марії. Ми дивуємося: як це людина, – а Вона була такою ж, як кожен із нас (мала плоть і кров, бажання, прагнення), – змогла стати вмістилищем Божественної сили, сосудом, у якому вмістився Син Божий? Її смирення передувало Різдву Христовому. Згадаймо євангельські слова Пресвятої Богородиці: величає душа моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі Спасові Моєму, що зглянувся Він на смирення Раби Своєї (Лк. 1: 46–48). Завдяки надзвичайно глибокому смиренню Пресвятої Діви Марії Син Божий захотів саме від Неї взяти для Себе плоть і кров людську. Ще живучи в Єрусалимському храмі, Пресвята Діва вивчала Святе Письмо, і з особливим трепетом і любов’ю читала ті пророчі місця, в яких ішлося про пришестя у світ Месії. Пречиста наче казала Сама в Собі: «Якою щасливою й благословенною буде та Діва, котра послужить Ліствицею для сходження Бога з неба на землю». Але при цьому не приміряла Себе до такої високої честі. Вона лише глибоко змирялася перед Богом, а в Бозі – і перед усіма людьми. І за це Її любили. Після народження Сина Божого Пресвята Діва невідступно була поруч зі Спасителем упродовж усіх днів Його земного житія та служіння.

– Чому про Богородицю так мало говориться в Новому Завіті?

– На євангельських сторінках ми знаходимо всього лише кілька епізодів, де згадується ім’я Божої Матері. У Новому Завіті багато говориться про апостолів, язичників, убогих, хворих… Що ж стосується Діви Марії, то Вона завжди трималася в тіні. Хоча й могла б сказати людям: «Ви знаєте, Хто Я така? Я – Матір Того, Котрий воскрешає мертвих, ходить по воді, насичує п’ятьма хлібами п’ять тисяч людей, зцілює від недуг і немощів…». Але Богородиця ніколи про це не говорила. Живучи біля Спасителя світу, Пресвята все побачене й почуте складала у своєму серці, а після Його Вознесіння стала розрадою для багатьох і була зразком людської досконалості. До Неї намагалися прийти всі, хто міг це зробити. І ті, які бачили її обличчя, дивувалися благодаті, що линула від Неї. Всі дари від Бога Пречиста сподобилася отримати завдяки Своєму смиренню.

«Світ врятує духовна краса»

– Пречиста Діва народилася в середовищі богообраного народу, з дитинства була присвячена Господу, мала спілкування з Архангелом Гавриїлом, який відкрив Їй благу звістку… А ось якщо ми згадуємо про покровительку Русі, рівноапостольну княгиню Ольгу, то виникає запитання: як владна язичниця, будучи набагато ближчою до жорстокості, ніж до смирення, змогла прийти до Бога? Адже їй ніхто про Христа не проповідував. Принаймні, історія про це замовчує…

– У княгині був особливий шлях до Бога. Вона прийшла до віри силою свого розуму. На прикладі її життя можна зробити висновок: хто має глибокий аналітичний розум, здатний аналізувати та порівнювати події, різні явища, котрі відбуваються у світі, той може прийти до Христа ось таким раціональним шляхом. Коли Ольга була ще язичницею, то завдяки своїй проникливості могла легко перехитрити ворогів. А відтоді, як пізнала Христа, розум наставляв її служити людям, навчаючи тієї вічної правди Божої, котра робить людину щасливою та благословенною. Своїми трудами благовірна княгиня уподіб­нилася до апостолів, які проповідували, хрестили і наставляли людей в істинній вірі.

– Торкаючись теми жіночої святості, завжди хочеться сказати про красу. Пам’ятаєте відомий вислів: «Краса врятує світ»?

– Із християнського погляду потрібно говорити, перш за все, про красу духовну. Прикладом для жінок (як і для всіх нас) можуть послужити Матір Божа, рівноапостольна княгиня Ольга та інші святі жінки. Вони свою духовну красу набували зовсім не пишними прикрасами. Звертаючись до жінок, апостол Петро каже: нехай буде прикрасою вашою не зовнішнє заплітання волосся, не золоте вбрання або нарядність в одязі, а потаємна людина серця в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу, що дорогоцінне перед Богом (1 Пет. 3: 3–4).

– У чому Ви бачите місію жінки? Яке її призначення в нашому світі?

– Будучи за своєю природою «немічним сосудом» (див.: 1 Пет. 3: 7), жінка виконує таку місію, на яку не здатний ніхто інший, – народжує нове життя. Зрозуміло, є люди, які роблять великі справи: виготовляють ракети, конструюють літаки, кораблі й таке інше… Але жінка народжує нову людину – це вище від будь-якого творіння рук людських. Вона покликана виконувати те, що на неї покладено Богом: бути вірною дружиною, доброю матір’ю і гарною вихователькою. Слід зазначити, що не тільки жінки, а й усі ми покликані нести свою місію в цьому світі. Коли людина виконує те призначення, для якого Господь створив її, то заспокоюється, не метушиться, не шукає чогось, оскільки знайшла своє місце в житті.

«Головна помилка людини – в небажанні довіритися Богові»

– Згадуючи про княгиню Ольгу, також хотілося б згадати і її онука – князя Володимира, до пам’ятника якого ми приходимо щорічно, 27 липня. Чи можна сказати, що ми є його послідовниками?

– Для того щоб відповісти на це запитання, потрібно спочатку запитати себе: чи любимо ми Бога? Чи допомагаємо іншим? Чи дбаємо про те, щоб нашу землю прикрашали храми та обителі? На прикладі рівноапостольного Князя ми бачимо: наше завдання не в тому, щоб зібрати якомога більше скарбів на землі, а в тому, щоб своїм життям, своїми устами і серцем прославляти ім’я Боже. Якщо нашими ділами й устами прославляється Бог, то ми – послідовники святого Князя Володимира. Він є не тільки просвітителем і Хрестителем, а й прикладом того, як Божа благодать може і найзапеклішого грішника перетворити на «Червоне Сонечко». З купелі Хрещення святий Князь вийшов зовсім іншою людиною. Замість жорстокості у нього з’явилося милосердя, замість буйності – сумирність, замість розпусти – цнотливість.

– Що необхідно робити, аби бути гідними чадами Хрестителя Русі?

– Якщо будемо боротися з гординею, жорстокістю, заздрістю, немилосердністю та іншими вадами, котрі позбавляють нас благодаті Божої, то станемо гідними чадами рівноапостольного Князя. А поки що часто виходить по-іншому: самі створюємо проблеми й самі намагаємося їх вирішити, вирішити власними силами, без Бога. В результаті вони не вирішуються, а тільки множаться. Головна помилка людини – в небажанні довіритися Богові. Тому, хто не шукає Господа, не допоможе ніщо – ні багатство, ні слава, ні гроші. Яскравий приклад – Іуда Іскаріотський: він зрадив Спасителя через пристрасть грошолюбства. Але, отримавши заповітний мішечок, щасливішим не став. Ось такий сумний урок: Іуда отримав срібники як неправедну винагороду – втратив сенс життя і повісився. Як бачимо, не скарби роблять людину щасливою, а Бог, Який є їх джерелом, як і самого життя.

«У цей світ ми приходимо нагими і йдемо з нього без нічого»

– Владико, ми почали нашу розмову про спасіння. У зв’язку з цим хотілося б отримати Вашу пораду: як можна набути смиренності, щоб потрапити до Царства Небесного?

– Зразок смирення дав нам Господь наш Іісус Христос. Під час Тайної Вечері Він обмив ноги Своїм учням. Господь, як можновладний, показав особистий приклад для всіх своїх послідовників, і перш за все для тих, які перебувають на відповідальних посадах. Чим вище становище в суспільстві, тим частіше потрібно опускатися до народу та «обмивати ноги» простим людям. Нікому не варто пишатися своїм статусом. Не слід забувати відому істину: в цей світ ми приходимо нагими і йдемо з нього без нічого.

– У чому небезпека для гордого начальника?

– Коли він втрачає свою посаду, то ця втрата для нього може обернутися трагедією. Він ризикує зламатися як особистість. Тому ми повинні вчитися смирятися, вчитися «обмивати ноги» одне одному.

– Але для багатьох таке «обмивання» може здатися надто важким…

– Це важко тільки спочатку. Адже тут присутній лише психологічний бар’єр. А як тільки людина починає смирятися, поводитися природно і просто, то вона знаходить у цьому мир. І потім вже виявляється, що «обмивати ноги» зовсім не важко. Бо де смиренність, там Божа благодать. Господь нас очистив, освятив і зробив здатними увійти у вічне життя, заради якого ми створені. Хто намагається смирятися всупереч людській логіці, той вручає себе волі Божій. Така людина є носієм надії на вічне спасіння в Царстві Небесному.

– Смирення перед Богом пов’язане з любов’ю до Нього?

– Безумовно. Не навчившись смирення людина не зможе навчитися любити ні Бога ні ближнього. Гордість і марнославство виростають із самолюбства. Справжня любов до Бога й до ближнього може бути тільки жертовною. Самолюбна людина не здатна до жертовної любові. У заповідях про смирення й любов Господь закладає найважливішу основу взаємо­відносин у Тілі Христовому – Церкві: по тому знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою (Ін. 13: 35). Тому лише говорити про любов – мало. Потрібно жити керуючись любов’ю. На цей важливий момент вказує апостол Павло: більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю довершеності (Кол. 3: 14). До цього нас закликає і Сам Господь. І доки є люди, які противляться злу, люблять істину і шукають її, доти існуватиме наш світ.

Записав
протоієрей Владислав Софійчук

Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви