Міцно триматися на землі, але серцем і думками прагнути Неба — прот. Олександр Клименко в день Вознесіння Господнього

0 комментариев | Обсудить
28.05.2020 | Категории: Новости Украинской Православной Церкви

1

«Це свято вселяє радість не лише в нас, це свято вселило радість свого часу навіть у Його учнів, які, як ми читаємо в Євангеліє від Луки, «поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю» (Лк. 24: 52)… Чому відбулося так, що прощання з Господом перетворилося на радісну розлуку? Що такого Господь дарував тієї миті учням ще перед тим, як вони осягнуть всю глибину Божих таємниць у святі П’ятдесятниці, в тому дарі, який Він їм ось-ось надішле? Господь дав їм зрозуміти, що Він іде брати для людей, для всіх тих, хто буде називатися Його учнями, нові вершини. Він іде брати для них Небо…

Нас усе навколо намагається заземлити, зробити так, щоб ми переживали лише через земні турботи, щоб лише земні проблеми сиділи в нашому серці. Той, хто дивиться вечорами новини або, не дай Боже, підсумки тижня, то розуміє, що людині важко дивитися на небо. Цьому змученому і втомленому чоловікові дуже важко підняти очі догори і зрозуміти, що саме там його життя. Але Господь у святі Вознесінні пробує навчити нас відриватися від землі, відриватися від наших земних прив’язаностей… Я пробую міцно, обома ногами, стояти на цій землі — мені хочеться бути батьком для своїх дітей, чоловіком для своєї дружини, священником для своєї пастви. Однак при цьому все своє життя прошу Господа, щоб думки мої та серце моє завжди перебували на небі, завжди перебували з Ним… У цей радісний і насправді світлий день бажаю кожному з вас частіше підіймати свої очі на небо, частіше дивитися туди, де перебуває наш Господь Бог!», — зазначає о. Олександр.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ продовжує публікувати духовні роздуми протоієрея Олександра Клименка. Черговий випуск присвячений святу Вознесіння Господнього.

«Христос возноситься!» — так зазвичай звертається цими днями один із моїх парафіян до всіх, кого побачить, і чекає, щоб у відповідь сказали: «Славімо Його!». Насправді він звертається на кожне Господське свято: «Христос преображається!», «Христос рождається!»… Не знаю, чи доречно так до вас звертатися, але хочу всіх вас привітати зі світлим і радісним святом Вознесіння Христового!

Це свято вселяє радість не лише в нас, це свято вселило радість свого часу навіть у Його учнів, які, як ми читаємо в Євангеліє від Луки, «поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю» (Лк. 24: 52).

Завжди було дивно, як так трапилося, що Його учні, побачивши Господа, який возносився на небеса, втрачали Його з поля зору. Той, Кого вони одного разу вже втратили й були переконані, що назавжди, ще раз відходив від них. Однак вони були переповнені чомусь радості…

Ми читаємо далі: «І постійно вони перебували в храмі, переславляючи й хвалячи Бога» (Лк. 24: 53). Щось таке вони побачили, або Господь їм показав, що переповнило їх радістю, і ці радісні переживання перебували з ними довго — учні перебували в храмі й прославляли Господа.

Чому так трапилося? Чому відбулося так, що прощання з Господом перетворилося на радісну розлуку? Я хотів би порозмірковувати разом із вами зараз на цю тему. Що Господь дарував тієї миті учням такого, ще перед тим, як вони осягнуть всю глибину Божих таємниць у святі П’ятдесятниці, в тому дарі, який Він їм ось-ось надішле? Господь дав їм зрозуміти, що Він іде брати для людей, для всіх тих, хто буде називатися Його учнями, нові вершини. Він іде брати для них Небо.

У псалмоспівця Давида в 113 псалмі можемо прочитати, що небо — для Господа, а землю Він дав синам людським («Небо небесе Господеви, землю же даде сыновом человеческим»). Так і переживали цю дихотомію неба і землі всі древні пророки та праотці. Земля для нас, а небо — для Господа. У 120 псалмі ми читаємо, що допомога моя від Господа, що створив небо («Помощь моя от Господа, сотворшаго небо и землю»). Ще раз і ще раз говоримо про те, що Бог — Владика неба. А тут Господь в єднанні з нами, будучи втіленим у земному тілі, підіймається в день Вознесіння на небеса, сідає одесную Отця, тобто праворуч від Господа, і разом із ним вся наша людська природа, тепер уже обожена Господом і Спасителем нашим Іісусом Христом, перебуває на небесах, а значить і ми можемо там бути. У 138 псалмі пророк Давид скаже: «Чи взійду я на небо — Ти там є» («Аще взыду на небо – Ты тамо еси»), а тепер уже і ми можемо бути там.

Дійсно, «небо стає ближчим», як свого часу співав лідер групи «Акваріум». Причому небо стало ближче не лише тоді, коли Господь воплотився в тілі жінки, не лише тоді, коли постраждав за нас та воскрес, а воно максимально наблизилося і прихилилося до нас, коли Господь в людській подобі, в людському тілі вийшов і піднявся на небо. Мені здається, саме цю таємницю збагнули апостоли і, переживаючи її, йшли додому з радістю. Восхваляючи Господа, розуміючи, що кожен крок, що пройшов Господь, це той крок, який можемо пройти і ми.

Нас усе навколо намагається заземлити, зробити так, щоб ми переживали лише через земні турботи, щоб лише земні проблеми сиділи в нашому серці. Ми відволікаємося на безліч різноманітних проблем. Той, хто дивиться вечорами новини або, не дай Боже, підсумки тижня, то розуміє, що людині важко дивитися на небо. Цьому змученому і втомленому чоловікові дуже важко підняти очі догори і зрозуміти, що саме там його життя. Але Господь у святі Вознесінні пробує навчити нас відриватися від землі, відриватися від наших земних прив’язаностей, відриватися від усього того, що так міцно тримає нас тут, на цій землі. Я пробую міцно, обома ногами, стояти на цій землі —  мені хочеться бути батьком для своїх дітей, чоловіком для своїєї дружини, священником для своєї пастви. Однак при цьому все своє життя прошу Господа, щоб думки мої та серце моє завжди перебували на небі, завжди перебували з Ним.

Колись у групи «Аліси» в пісні «Траса Є-95» були чудові слова: «Я иду по своей земле к небу, которым живу». І насправді лише доти, допоки я йду до неба, оця радість повноти переповнює моє серце. Лише доти, допоки всі мої земні труди, всі мої земні послухи, все, що я роблю чи руками, чи ногами, чи душевними силами на цій землі — все це може залишитися тут, але серце моє я повинен віддати повністю Господу.

День Вознесіння, попри таку величезну радісну спрямованість у вічність, радісну спрямованість у небеса, для мене завжди був каменем спотикання в чомусь. Багато чого я можу зрозуміти у своїй вірі. Багато чого стає мені близьким не лише тому, що я повірив, а тому, що я зрозумів. День Вознесіння — це те, що я сприймаю виключно на віру. Я розумію, що Бог міг вознестися, розумію, що Богу підвладна будь-яка стихія, але малому розуму дуже важко збагнути, як і донині Господь перебуває одесную Отця в тій самій обоженій земній плоті, в якій Він ходив землею. Я не можу збагнути цього, і це те, що я сприймаю на віру.

Для мене день Вознесіння — це день екзаменування моєї Православної віри, це день, коли моє християнство витримує натиск на звичайний наш матеріалістичний скептицизм. Я не можу цього збагнути, але в це вірю. Я вірю в те, що Господь, який зумів прихилити до нас небо, тепер насправді перебуває разом із нашою плоттю на небесах. І кожному з тих, хто уповає на Його святе ім’я, відкриваються незбагненні перспективи. Ці неозорі поля Небесного Раю, які тепер відкриті для кожного з нас, для кожного з тих, хто вважає себе християнином, для кожного з тих, хто живе Його словами, для кожного з тих, хто впускає Його Плоть, Його Кров у свою плоть і, змішуючись із Його Божою Плоттю та Кров’ю, стає цілим із Ним.

Ми не даремно звертаємося до всіх тих, хто ходить до храму та причащається Його Плоті та Крові, словами «брати і сестри», тому що «брати і сестри» — це ті, в кого кров одна, «брати і сестри» — це ті, в кого кров подібна. Ми з вами наближені один до одного лише тому, що вкушаємо Животворних Плоті та Крові Господніх, який, перебуваючи на небесах, неначебто підтягує тепер нас із вами, таких заземлених і таких суєтних, до Нього.

У цей радісний і насправді світлий день бажаю кожному з вас частіше підіймати свої очі на небо, частіше дивитися туди, де перебуває наш Господь Бог! Я знаю, колись небо і земля зміняться, але слова Господні залишаться для нас важливими назавжди.

Я одного часу читав невеличке наукове дослідження, яке свідчило про те, що якщо людина хоча б 5-10 хвилин вранці щодня подивиться на небо, проживе життя набагато щасливіше. 5-10 хвилин подивитися на ранкове небо, я б ще рекомендував подивитися й на нічне. У цих спогляданнях неба не треба шукати зайвих чудес, а треба згадувати ще раз і ще раз шлях Того, Хто пройшов із неба донизу, той неймовірно тяжкий шлях на нашій землі, сповнений турбот і переживань, і потім, після Славного Воскресіння, повернувся на небеса. Пам’ятаймо про Того, іменем Якого ми й живемо, згадуймо про Того, Чиїм подвигом і Чиєю кров’ю, і чиєю смертю та Воскресінням наше життя набуло сенсу.

День Вознесіння нехай буде для вас радісним переживанням Божої благості. Я бажаю, щоб Господь, Який свого часу благословив учнів, віддаляючись на хмарах, благословив і нас із вами. Нехай Його благословляюча десниця торкнулася і наших із вами сердець.

Нехай вас береже Бог!

Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви

<-- -->
Прочитано: 451 раз
Поделиться с друзьями
Популярные статьи:

Отправить комментарий

*