Відгуки про монастир

“Вихідні в Голосіївській пустині: записки паломниці”

Кілька років тому, будучи в Московському Покровському монастирі, я познайомилася в черзі до блаженної Матрони з однією жінкою, яка, дізнавшись, що я з України, стала питати про Київську старицю – матінку Аліпію.

Звичайно, чути про неї – я чула, але бувати на її могилі, на свій сором, – не бувала, чому моя нова знайома сильно здивувалася. Бо у неї, мешканки Підмосков’я, навіть книга про матінку Аліпію Голосіївську була. Розмова та якось забулася, та й побутова метушня поглинула.

І ось нещодавно знову почула про молитовницю і старицю матінцу Аліпію – від нашої парафіянки, яка їздила в Голосієво в річницю смерті стариці. Прийшовши додому, я знайшла в інтернеті сайт Свято-Покровської Голосіївської пустині, дізналася, де зупинитися, і вирішила: «Ну, Господи, благослови … Поїду в ці вихідні до матінки!»

…Погоду-то дав Господь тиху – з вікна поїзда віяло холодком. Ось я і в Києві. Далі доїхала на метро, як радили на сайті, до станції метро «Голосіївська», а там, біля храму Трьох Святителів, сіла в монастирський автобус. І тут відчула себе – на святій дорозі. У цьому автобусі ми всі ніби були інші, «богомольці», як у Івана Шмельова. І все здавалося особливим: небо – як на святих картинках, звивиста дорога – не просте дорога, а Голосіївська – і люди все поминають Господа: «Бережи, Господи!» – Ніби ми всі рідні.

Тут ще, дивимось, хлопчисько біжить за нашим автобусом і щось махає руками. Зупинилися, виявилося, хлопчисько цей за автобусом гнався ще з зупинки – дівчинка одна, пасажирка наша, втратила на зупинці телефон. Йому: «Спаси Господи!», А він скромно: «Нема за що, не втрачайте». Проїжджаємо довгий лісопарк (природа, ніби ми і не в Києві).

Прочанка з Вінниці, з якою разом їхали в автобусі, розповідає, що є дві версії походження назви Голосієво. Згідно з першою, тут, на голій землі, був розбитий парк. Згідно з другою, назва походить від слова «голосити». За часів татаро-монгольської навали, на цьому місці голосили жінки, що втратили свої сім’ї. Яка версія з них вірна, невідомо, зате відомо, що територія, на якій сьогодні розташована Голосіївська пустинь, в XVII в. була куплена святителем Петром Могилою.

А з часом тут виник скит Києво-Печерської Лаври – своєрідна літня резиденція Митрополитів Київських. Спочатку скит назвався так, як і перший храм, на честь Іоанна Нового, а потім він був перейменований в Голосіївську пустинь. Тут були намісниками і брали постриг багато святителів – і митрополит Київський Євгеній (Болховітінов), і святитель Філарет (Амфітеатров), і ієросхимонахи Парфеній і Феофіл, і преподобний Олексій Голосіївський.

І саме біля цієї обителі, тоді повністю зруйнованої, в застарілому будиночку оселилася матушка Аліпія (Авдєєва), яка вела подвижницький спосіб життя. Вона і передбачила, що Голосіївську пустинь буде відроджено, і в 1993 р. на території Голосієва став відроджуватися монастир. І ось – ми біля Святих воріт Голосіївського монастиря … Думаю собі: «Піду відразу селитися в готелі, щоб встигнути до всенощної (до 16:45), а перед тим ще й сходити помолитися до каплички і усипальницю матінки Аліпії. Саму територію монастиря буду вивчати пізніше».

Готель розташований праворуч від храму на честь ікони Пресвятої Богородиці «Живоносне Джерело», зовсім поруч. Оскільки в готелі 4 поверхи, кімнат предостатньо – і маленькі кімнати – на 2-3 людини, з окремим душем і навіть кондиціонером, і великі, де може оселитися ціла паломницька група – до 20 осіб (головне – при собі мати паспорт, і, до речі , про поселення можна домовитися заздалегідь по телефону, що я і зробила: +38 (067) 910-61-48

«У нас тут, як вдома, – поселяють мене в номері з такими словами. – Якщо вночі буде холодно, додайте на батареї тепло, якщо душно – відкривається віконце ». Скажу чесно, у мене в квартирі куди холодніше, ніж в монастирському готелі (де, між іншим, по стереотипній думці багатьох, має бути студено), та й квітів кімнатних тут, немов в оранжереї.

У усипальницю матінки Аліпії вишикувалася черга, кожен підходить, кланяється і звертається до матінки зі своїм проханням або дякує за молитовну допомогу. Багато несуть квіти, зілля, залишають записки матінці, подовгу моляться біля могилки. Думаю, от би і мені таку віру, а сама все на людей дивлюся, свої думки в купку скласти не можу. Підійшла і моя черга, припала на коліна, і все, про що просити хотіла у матінки Аліпії, кудись поділося. Одне тільки – про прощення стала у неї просити, за своє маловір’я.

…Потихеньку люди збиралися в головному храмі обителі. Ударили дзвони до всенощної. Всі чекають початку служби. Молюся собі, дивлячись на палаючі свічки, і думаю: «От би яке щастя, якби послух дали якийсь у храмі, хоча хто ж прочанинові« вихідного дня »дасть послух? ..» Підходить до мене свічниця і каже тихенько: «Ви постежите за свічками тут, як будуть догоряти … ». Починаю світитися від радості всередині, як та свічка. У храмі тим часом все більше і більше людей ставало. А на сповідь – знову черга.

«Встигнути б тільки, так хочеться тут сповідатися і причаститися, а то завтра після служби відразу виїжджаємо – в паломництво», – каже одна жінка мені. Запитую: «А куди в паломництво-то?» – «Та ми з Полтави через Київ до Почаєва їдемо». Мовчки киваю (а в думках: дай Бог встигнути) і, поглядаючи на свічки, переминається з ноги на ногу – служба-то вже як четверту годину, а тут ще й з ранку на ногах.

«Благословення Господнє на вас, Його благодаттю і людинолюбством…». На годиннику майже 21.00. Ну, думається, зараз прогулятися по монастирю, почитати правило – і швидше спати, щоб з п’ятої ранку прокинутися. Поки прогулювалася, з колонок, що на храмі висять, знову стала доноситися молитва – братія поспішно збиралася на чернече правило. До слова, чудово, що на храмі колонки – якщо на свято прихожан багато, то молитися можна і на площі монастиря. Помолившись, всі розбрелися по келіям і номерам.

… Вночі в монастирі надзвичайно тихо, а у вікні готелю – куполи золочені та ліс. Таке відчуття, ніби і не в Києві обитель зовсім, одні тільки вогні «багатоповерхівок» видають столицю. Вже відходячи до сну, подумалося: «Цікаво, чому в монастирях такі служби довгі? І як їх вистояти смиренно? »Відповідь на це питання отримала відразу на наступний день. Але про це пізніше…

Сонечко стало ходити по стінах. Грюкнули двері в коридорі, заклацали ключі – все на Божественну літургію йдуть. Чернече правило в Голосієво – в 5.15, Часи та рання Літургія – в 6.00, а пізня Літургія – в 8.30. На першій Літургії все більше братії і прочан, а на другій – прихожан з дітками. До речі, тут кожна дитина знає про матінку Аліпію і поспішає до неї в усипальницю.

Народу ще мало за ранньою. У храмі напівтемно, тільки в вузенькі віконця прослизають промені сонця. Здається мені, що там небо, а тут – земля. По стінах ранньохристиянські мученики і мученики ХХ ст. зі строгими ликами. На клиросі вичитують часи, молодий голос зливається з співом…

Цікаво, що на ранньому богослужінні ще й багато юнаків. Хто вони? Дивно бачити такий «загін» хлопчаків серед прихожан. Як розповіли потім насельники монастиря, хлопчаки ці – учні «Православного центру прикладних мистецтв імені преподобного Іоанна Дамаскіна», який вже третій рік діє в Голосіївській пустині. І цього року буде перший випуск: ні багато, ні мало – 80 осіб.

Приймають в православне училище по закінченню 9 класів за такими спеціальностями: столяр, верстальник деревообробних верстатів, художник-іконописець, кухар-кондитер і закрійник. Навчання – тільки безкоштовне, причому хлопці тут і живуть, і харчуються, і професією оволодівають. За межі монастиря хлопців випускають тільки з благословення директора і з дозволу батьків.

Починається день у хлопців з зарядки, тому як, за словами намісника Голоссіївского монастиря архімандрита Ісаакія (Андроніка), хлопець у такому віці повинен приділяти увагу і здоров’ю духу, і здоров’ю в тілі. Після зарядки всі йдуть на молитву, а потім, у першій половині, проходять заняття за фахом, а в другій половині дні – читаються предмети шкільній програмі і одна духовна дисципліна.

.Навчаються тут одні хлопчики, тому як монастир – чоловічий, а викладають – кваліфіковані фахівці, педагоги, серед яких навіть вчитель музики і фізкультури. До речі, для хлопців ще й будується величезний «навчально-розважальний» комплекс – на першому поверсі там буде великий спортзал, на другому – бібліотека і кінозал, а на третьому – актовий зал, де будуть проходити конференції, батьківські збори, концерти та різні конкурси.

Є ще при Свято-Покровському монастирі і традиційна Недільна школа – крім курсу Закону Божого, з дітьми проводяться творчі заняття і розвиваючі ігри. Заняття проходять щонеділі після служби, в 11.00. а поки діти займаються в Недільній школі, батьки в цей час можуть піти на Недільні бесіди з духовенством монастиря, які теж проходять  в такий же час. А ще щонеділі о 11.00 звершується панахида в каплиці на місці подвигів матінки Аліпії (саме на тому місці і був будиночок черниці Аліпії, де вона трудилася останні роки свого життя).

…Після панахиди познайомилася я з прочанками з далекого вінницького села, які, щоб потрапити до матінки Аліпії, добиралися всю ніч, причому половину ночі провели на залізничному вокзалі, чекаючи першого транспорту в Голосієво. Виявилося, такий шлях вони проробляють кожен місяць (!). Поки ми спілкувалися після молитви, підійшов до нас божий дідок і став розповідати, які виразки у нього на ногах були, прямо черв’яки до кістки проточили. «А я влітку прийшов до матінки Аліпії, та інший, та третій раз прийшов, помазав маслом від матінки ноги свої з молитвою – і все-то затягнуло. Одні рубці тільки залишилися. І ви з молитвою звертайтеся, з вірою! Така вона, матінка Аліпія – чудо-пречудо творить », – говорить він нам. Всі ми радісно хрестимося …

-Ну, чайку б тепер гарячого, після недільної служби чи що.

«Вийдіть за Святі ворота, та одразу наліво поверніть, там, на дверях побачите« Чайна ». Проходьте перший поверх – магазин, а підніметеся на другий – там і потрапезувати можна. А якщо потрапезувати безкоштовно, то пройдіть до каплички матінки Аліпії, там побачите трапезну », – показує дорогу послушниця.

Йдемо в «Чайну», а в голові примовка з Івана Шмельова: «Панове помо-лим, чайком грішки Промиємо-єм!». І відрадно якось і весело на душі. А в «Чайної», виявилося, не одним чаєм да кофіем пригощають, тут тобі і борщ, і рагу овочеве, і картопелька з грибами в горщику, і карась смажений, і перець фарширований, і пряники з родзинками. А порції такі – явно не паломницькі, а «чернечі». Тому як паломник що? Всі дні в молитвах тільки проводить. А монах – не тільки в молитві, а й у працях – на будівництві, по господарству, на кухні, в школах. Ми п’ємо чай довго. А Надія Іванівна (наша нова знайома) давно напилася і читає нам житіє матінки Аліпії співуче, як у храмі.

І розповідає, що це зараз територія Голосіївського монастиря така упорядкована, а всього кілька років тому, щоб потрапити в обитель, потрібно було йти через ліс, стежками-доріжками. Були тут суцільні руїни, і один тільки храм відбудований, як гриб на галявині, а тепер, через 19 років, життя в монастирі прямо кипить. До слова, всі страви в монастирській трапезній, яка відкрита з 8.00 до 20.00, приготовлені з монастирських продуктів. Є у Покровській Голосіївській пустині і власне підсобне господарство – в селі Гоголів, на Київщині. Там і пасіка, і виноградники, і поля, де вирощуються овочі, і «обори», де птах – кури, гуси, качки і навіть страуси – і рогата худоба – корови і … буйволи. Справжні буйволи, які, між іншим, в Україні занесені до «Червоної книги».

А в монастирі цю «зникаючу популяцію» розводять (для молока, творогу і сиру) і жартують, що в Голосієво – 60% всіх буйволів України. Так що підсобне господарство в Голосіївському монастирі – дивовижне. І як розповіли парафіяни, в монастирському магазині, якщо не піст, можна купити і Голосіївське молоко, і сир, і яйця, і овочі. Всі продукти, як кажуть, без ГМО – з монастирського підсобного господарства, вирощені з молитвою. … Почастувати, заходимо в монастирську крамницю, купити що з «святості». Всі купують хрестики, образочки святих, духовні книги, маслечка запашні і маленькі портрети і сухарики матінки Аліпії.

Купую і я портретик матінки і книгу про її житіє і подвиг. Пахне священно ладаном і фарбами, і новенькими книгами, і просфорами. … Так і наблизився недільний вечір. Шкода, але пора збиратися додому. У готелі можна знайти розклад монастирських автобусів:

Зайшовши наостанок в усипальницю матінки Аліпії, поспішила до брами обителі. А біля будинку намісника стоять мої знайомі паломниці і співають: Благослови, душе моя, Господа, Господи Боже мій, возвеличився еси зело…

Співають і чекають намісника, виходить архімандрит Ісаакій, дякуємо йому за богослужіння монастирські і поспішаємо під благословення. «Чому в монастирі служби довгі, і як смиренно в молитві їх здійснювати? – Відповідає питанням на наше запитання отець-намісник. – А коли ми сідаємо за стіл, не встаємо з-за столу, поки не наїмося досита? Тоді чому тілесну їжу вживаємо стільки, скільки потрібно організму, а духовну – скудновато? Тому й треба вчитися, не насичившись доситу, не йти зі служби.

А чому ми так з вами шануємо матінку Аліпію? Тому, що матінка для нас зразок сучасної людини, яка жила не двісті, сто років тому, а серед нас. Ми бачимо, що вона жила в цих же умовах, що і ми, не серед іншого народу, не на іншій території, а тут, поряд з нами, показуючи нам, що можна і у важкі роки послужити Богу, бути вірним Христу. Від того, що вона близька нам і зрозуміла за менталітетом, за духом, ми її і любимо так. І тому головне – трудитися над собою »…

Вийшли з монастиря ми мовчки, все хрестимося і розмірковуємо – кожен про своє. Кожен повертається до себе додому, на роботу. І так не хочеться їхати – розумієш, що тут, у Голосіївському монастирі, так все гаразд влаштовано – молитва, праця – і душа ніби відкривається Богові. Вийшов за ворота – і вмить стало страшно знову зіткнутися з суєтою і піддатися їй, ніби в хованки … Разом з тим радісно, що нарешті я таки побувала у матінки Аліпії.

Ольга Пепа – для «УНІАН-Релігії»

Прочитано: 114,985 раз