Святі монастиря

0 комментариев | Обсудить
14.03.2012 | Категории: Новости

       
       ГОЛОСІЇВСЬКА ПУСТИНЬ – РЕЗИДЕНЦІЯ КИЇВСЬКИХ МИТРОПОЛИТІВ
       
       Засновником Голосіївської пустині була велика людина, прославлена Церквою у лику святих, – Митрополит Київський і Галицький Петро (Могила, 1596-1647), видатний церковний, політичний і культурний діяч, невтомний борець за Православ’я в складній історичній обстановці в Україні в першій половині XVII століття.
       
        У 1631-му він побудував у своєму Голосіївському маєток церкву на честь великомученика Іоанна Нового (Сочавського), покровителя його роду. У храм святий Петро передав сімейну реліквію – «знатну частинку» мощів страждальця і хрест-мощевик. Біля церкви були посаджені сад і гай – за планом Успенського собору Києво-Печерської обителі, а вся територія обнесена огорожею. Так виник новий скит – Голосіївська Пустинь.
       
        З 1632 святитель Петро – Митрополит Київський і Галицький. У тому ж році він домігся у польського короля визнання незалежного від уніатів існування Православної Церкви з центром у Києві і повернення їй ряду храмів і монастирів. Взяв активну участь у заснуванні Києво-Могилянської академії, найбільшого центру освіти в Україні XVII століття. Святитель Петро брав участь у складанні полемічних трактатів на захист Православ’я, був автором проповідей, агіографії, велику увагу приділяв розвитку книжкової справи. Видавав багато виправлених богослужбових книг, власні твори та церковні труди, перекладені ним особисто. З ініціативи митрополита Петра були розкопані і очищені від розвалин залишки Десятинної церкви в Києві, відновлені після запустіння і уніатського володіння древні храми і обителі, в тому числі Софійський кафедральний собор, церква Спаса на Берестові, Видубецький та інші монастирі.

У 1996 році Священний Синод УПЦ зарахував святителя Петра, Митрополита Київського, до лику святих.

       
        Перший період розквіту Голосіївської пустині припав на 1837-1857 роки, коли Київську митрополичу кафедру займав святитель Філарет (Амфітеатров, +1857). Владика Філарет був одночасно і видатним архієреєм і богословом, і аскетом, який прийняв потай велику схиму. Будучи Калузьким архієреєм, він заснував у Оптиної пустині скит в ім’я святого Іоанна Предтечі і запровадив у ньому старецтво. Ставши Київським Первосвятителем він відродив у Голосіївській пустині скитське проживання і, по суті, заново відбудував обитель.
       
       При святителі Філареті в Голосіївській Пустині були побудовані митрополичий будинок з домовою церквою на честь преподобного Іоанна Багатостраждального, Печерського, Свято-Покровський храм з прибудовами на честь великомученика Іоанна Сочавського і Трьох Святителів – Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, братський корпус, господарські приміщення і монастирська огорожа. Церква на честь святого Іоанна Нового, Сочавського, була перейменована на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело», а сама пустинь стала іменуватися Свято-Покровською – по імені головного храму обителі.

Під Покровом Божої Матері святитель Філарет і його духовний отець, ієросхимонах Парфеній (Краснопевцев, +1855), прожили в Голосієво 17 років. Вони приїжджали сюди на початку весни і поверталися в Лавру глибокої осені. Обидва за життя шанувалися як старці.

Багатогодинне молитовне правило святителя не для всякого подвижника було під силу, і здійснював його владика у великому смиренні і сльозах. За стіл він не сідав до тих пір, поки не обдаровував останнього жебрака, і його трапеза була значно біднішою за братську. З любов’ю всіх приймав, особливо любив ченців, семінаристів та академістів, але найбільше любив молитовне усамітнення.

Особливо святитель Філарет любив молитися в Голосіївському лісі. Владика відшукав у ньому місце, звідки було добре видно Київ і Києво-Печерська Лавру. Незримий ніким святитель молився про порятунок людей, що там жувуть і багаторазово благословляв.

З середини XIX століття Голосіївська пустинь стала резиденцією Київських митрополитів.

Голосіївську пустинь своїми подвигами прославили чимало святих. Але особливе місце серед них займають преподобні Парфеній Київський і Олексій Голосіївський.

Парфений Киевский       
        Прп. Парфеній Київський (в миру – Петро Іванович Краснопевцев) народився 24 серпня 1790 в бідній сім’ї паламаря села Симонова Тульської губернії. Не закінчивши курсу в Тульській Духовній семінарії, Петро пішов у Києво-Печерську Лавру. Його призначили на послух у просфорню. З часом був призначений начальником просфорні і ніс цей послух протягом 12 років. За прикладом прп. Никодима Просфоніка вивчив напам’ять Псалтир і до кінця життя здійснював її щодня напам’ять.
       
        У 1824 році його постригли в чернецтво з ім’ям Пафнутій і висвятили в сан ієродиякона, а через шість років – у сан ієромонаха. У 1834 році отця Пафнутія призначили духівником Лаври.
       
        У 1838 році святитель Філарет (Амфітеатров) постриг його в схиму з ім’ям Парфеній – на честь преподобного Парфенія Лампсакійского. Після цього старець зачинився в келії, єдине вікно якої закрив іконою Пресвятої Богородиці. До Божої Матері він мав особливу зворушливо любов і не раз удостоювався бачити Її, а також і інших благодатних явлінь.

Преподобний щодня творив Божественну Літургію: восени і взимку в Києво-Печерській Лаврі, а навесні і влітку – в Голосіївській пустині, де протягом 17 років проводив з владикою Філаретом весняні та літні місяці. Голосіївську обитель старець Парфеній дуже любив. Він говорив про неї: «Тут носиться дух отців наших Печерських. І якщо є на землі розрада і радість, то це в пустинному мовчанні. Люди відлучають нас від Бога, а пустеля наближає до Нього».

У 1855 році, на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, подвижник відійшов до Господа. Поховали його в Голосіївській пустині, у церкві на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». У 1930-і роки храм був підірваний і гробниця святого зруйнувалася. В даний час його святі мощі знаходяться під спудом.

У 1993 році ієросхимонах Парфеній прославлений як місцевошанованих святий Української Православної Церкви.

Алексий ГолосеевскийПрп. Олексій Голосіївський (в миру – Володимир Іванович Шепелев) народився 14 квітня 1840, в перший день Пасхи, в багатодітній дворянській сім’ї. Хлопчик народився німим. Мати серцем відчувала в німоті сина особливу дію промислу Божого.
       
        Родині Шепелєва багато допомагав святитель Філарет (Амфітеатров). На Великдень 1853 він благословив матері прийти з сином на вечірню службу в його домову церкву. На третє вітання владики «Христос воскрес!» Дитина відповіла: «Воістину воскрес!».
       
        Після зцілення хлопчик був відданий на виховання в Києво-Печерську Лавру. До цього часу він залишився круглим сиротою. Всі турботи про його виховання владика Філарет взяв на себе. Завдяки цьому юний послушник отримав прекрасну духовну і світську освіту, але найбільше навчився у свого благодійника діяльного милосердя та співчуття. Духівник владики – прп. Парфеній Київський – вчив отрока молитві і привчав до нестяжальності.

У 1872 році Володимира постригли в чернецтво з ім’ям Олексій – на честь святого Олексія, людини Божої. Ставши ієромонахом, він отримав новий послух – духівництво.

У Києво-Печерській Лаврі отець Олексій прожив понад 38 років, але змушений був її залишити. Батюшку перевели спочатку в Спасо-Преображенську, а потім в Голосіївську пустинь.

У Голосіївській пустині прп. Алексій прожив більше 20 років, несучи послух духівника і ризничого практично до останнього дня. У пустелі настав розквіт його старечої діяльності. Після сповіді у батюшки люди перероджувалися, ставали радісними і умиротвореними, знаходили сенс життя. Серед духовних чад старця були Київські митрополити і намісники монастирів, ченці та миряни, дворяни й інтелігенти, студенти і селяни, – і для всіх батюшка був рідним батьком і утішником.

За день до смерті старець роздав майно духовним чадам. Увечері 11/24 березня 1917 він мирно відійшов до Господа. Поховали батюшку біля східної стіни храму на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело».

Його могилка відразу стала шанованою в народі. І під час революції, і під час війн, і гонінь на Церкву і віруючих, тут завжди горіла лампада і свічки, і завжди були люди.
Прославлений у лику святих у 1993 році.

Прочитано: 756 раз
Поделиться с друзьями
       

Отправить комментарий

*