Що таке любов? Чим християнська любов відрізняється від звичайної, людської? Чи потрібно любити себе?

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю  Блаженнішого Митрополита Онуфрія редакції «Церковна Православна газета».

Християнська любов передбачає не взаємність, а самопожертву

– Ваше Блаженство, чому так виходить: у нашому суспільстві багато говорять про любов і водночас відчувається її надто гострий дефіцит? Що потрібно сказати про любов у світлі Нового Завіту?

– Заповідь про любов до Бога і про любов до ближніх була дана людям ще в Старому Завіті. Однак у своїй бесіді на Тайній Вечері Господь Іісус Христос звертається до Своїх учнів зі словами: заповідь нову даю вам, щоб ви любили один одного (Ін. 13: 34). У чому новизна цієї заповіді? Перш за все в тому, що любов християнина повинна поширюватися не тільки на тих, хто близький нам по крові або хто приємний нам, а на всіх, хто потребує нашої допомоги і любові. На євангельських сторінках Іісус Христос закликає нас до любові безкорисливої. А якщо ж ми любимо так, як люблять грішники, то яка за це дяка від Господа? Ми покликані любити навіть своїх ворогів, нічого не сподіваючись (Лк. 6: 35), тобто не сподіваючись на відшкодування своїх витрат.

– Чим звичайна (людська) любов по суті своїй відрізняється від християнської?

– У звичайному житті ми любимо тих, хто нам подобається і хто любить нас. А християнська любов передбачає не взаємність, а самопожертву. Візьмемо наочний приклад із життя: юнак любить дівчину, готовий їй купувати квіти і терпіти її капризи. Але така плотська любов поширюється лише на небагатьох людей – на батьків, ще, можливо, на одну особу. А християнська любов поширюється на всіх. Вона є любов’ю піднесеною, всеосяжною і, досягаючи своєї досконалості, поширюється і на ворогів. Господь вчить благословляти тих, які нас проклинають, і молитися за тих, які нас кривдять.

Ми повинні  підкорити свою плоть законам духу

– Як же досягти цієї любові? Адже ж не буває – розкрив свою душу і всіх полюбив…

– Звичайно, християнська любов не приходить так легко, як би нам хотілося. Господь Іісус Христос не тільки заповідає нам любити одне одного, але, перш за все, Своїм життям являє нам приклад такої любові й допомагає нам здобувати її. У цьому є новизна і сила Нового Завіту: в з’єднанні з Христом у Церкві ми стаємо здатними приймати дар любові від Бога, яка поширюється на всіх, зокрема й на ворогів. Благодать сприймається людиною в міру очищення її душі: потрібно себе перебороти, гординю скрушити, відігнати всі ті злі помисли, які наповнюють нашу душу. Це робиться за допомогою церковних таїнств Покаяння та Причастя, молитов, читання Святого Письма і самопримусу. Сам Господь сказав, що Царство Небесне силою добувається (Мф. 11: 12), тобто потрібно себе примушувати і спонукати до дотримання посту, цнотливості та інших чеснот. Ми повинні підкорити свою плоть законам духу. Тоді й матимемо духовні плоди, головним із яких є любов. Якщо людина творить добро, прощає образи, любить ближнього жертовною любов’ю, то вона уподібнюється своєму Творцеві. Так чинячи, людина знаходить душевний мир і наповнює своє життя радістю.

Щасливим є той, чиє щастя не залежить від зовнішнього світу

– Щоб мати радість і мир, потрібно відчувати себе щасливим. Але як цього досягти в нинішніх непростих умовах, коли життя дорожчає і ціни ростуть?

– Наше щастя не залежить від багатства нашого майна чи зовнішньої ситуації (економічної та політичної), в якій ми опинилися. Можна обіймати найвищу посаду в суспільстві й володіти величезними статками і при цьому відчувати себе глибоко нещасним. Справді щасливим є той, чиє щастя не залежить від зовнішнього світу. Будучи синами Божими, Святі були щасливі тим, що Бог їм давав, тому що їхні серця були наповнені благодаттю Божою. Щасливий той, хто вміє задовольнятися тим, що має, хто прагне очищати своє серце від пристрастей, і намагається любити Бога й усіх людей.

Можна любити себе, догоджаючи своїм егоїстичним бажанням, а можна любити себе, щоб знайти Царство Небесне

– Господь Іісус Христос заповідає нам любити ближнього свого як самого себе (Мф. 22: 39; Мк. 12: 31; Лк. 10: 27). Для того щоб любити ближнього, потрібно любити себе? Що означає любити себе?

– Людині властиво любити саму себе. Ніхто не бажає собі зла. Питання полягає в спрямованості нашої любові. Можна любити себе, догоджаючи своїм егоїстичним бажанням, а можна любити себе, щоб знайти Царство Небесне. Що таке радості цього світу? – Це хороша робота, збільшення свого матеріального статку, різні розваги… Звичайно, ми всі потребуємо необхідних речей – даху над головою, одягу, хліба насущного. Однак християнська любов стосовно самого себе не означає бажання набуття земних благ. Християнин бачить благо для себе у виконанні заповідей Божих, які наближають людину до Бога і відкривають можливість стяжати Божу благодать, яка сповнює серце ні з чим не зрівняною повнотою і радістю.

Господь ставить нас перед вибором: поводитися як грішники чи бути подібними Богу?

– У нашому житті буває багато скрутних обставин. Часто ми знічуємося і не знаємо: що робити і як вчинити? Наприклад, якщо хтось позичив гроші і не хоче повернути, виникає питання: звернутися в поліцію чи ще якихось заходів ужити?

– В першу чергу, потрібно поставити себе на місце боржника. І подивитися: як би ми хотіли, щоб із нами вчинили в таких обставинах? Господь Бог заповідає нам, щоб ми вчиняли з іншими так, як хочемо, щоб інші вчиняли з нами (див.: Мф. 7: 12). Господь ставить нас перед вибором: поводитися як грішники чи бути подібними Богу? У таких ситуаціях ми перевіряємося стосовно того, наскільки ми здатні виявляти милосердя, співчуття, прощення, любов.

Жертовність християнської любові не може бути скасована нічим – ні образами, ні випробуваннями, ні розчаруваннями…

– У 13-му розділі Першого послання до Коринфян святий апостол Павло оспівує гімн любові: любов довготерпить, любов милосердствує, <…> не заздрить… (в. 4) – і завершує свою річ про любов словами: любов ніколи не перестає (в. 8). Як розуміти останню фразу?

– Сутність християнської любові – це здатність християнина до жертовності. Якщо в любові немає жертовності, її не можна назвати християнською любов’ю. Любов без жертовності – це є прояв егоїзму, самолюбства, самодогоджання. Фразою любов ніколи не перестає святий апостол Павло вказує нам на те, що жертовність християнської любові не може бути скасована нічим – ні образами, ні випробуваннями, ні розчаруваннями…

В інший світ за людиною підуть тільки її плоди любові до Бога і ближнього. І в усій своїй повноті християнин зможе розкрити дар любові у вічному кращому житті, коли зникнуть не тільки дари пророкування і мов, але припиняться вже віра і надія. Віра заміниться там спогляданням Господа, а надія стане справдженою, одна любов пануватиме на віки віків назавжди, тому що істинною любов’ю є Сам Бог і Бог є вічним джерелом любові.

Записав
протоієрей Владислав Софійчук

Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви