Свято-Покровський Голосіївський монастир

Віра людини особливо перевіряється в скрутних життєвих ситуаціях. У важкі моменти християнину потрібно більш ревно звертатися до Бога, Божої Матері та святих. Про цю благодатну допомогу і людину, як вмістилище благодаті розповідає Блаженніший Владика Онуфрій, Митрополит Київський і всієї України. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю Предстоятеля Церковній Православній газеті.

– Ваше Блаженство, як Ви вважаєте: чому багато людей не бажають звертатися до Бога? Хіба вони не розуміють, що Господь завжди допомагає?

– Проблема в тому, що люди бояться обмежень, до яких закликає християнство: мовляв, у Церкві багато заборон. Насправді ж це не так. Апостол Павло каже: усе мені дозволено, та не все корисне; все мені дозволено, та ніщо не повинно володіти мною (1 Кор. 6: 12). Все повинно бути в міру і з міркуванням. Багато святих на власному прикладі показують, наскільки мало людині необхідно для життя. Цього не розуміють ті, хто живе без Бога. Їм здається, що щасливими нас роблять скарби. Але, на жаль, часто все відбувається інакше: чим старанніше людина працює над збиранням земних благ, тим більше впадає у відчай.

– Чому так виходить?

– Насамперед тому, що матеріальні блага не приносять духовної радості. Можна зібрати всі скарби землі та бути найнещаснішим. Це, до речі, одна з причин, чому людство перебуває в страху. Воно особливо стурбоване тим, що кількість населення зростає, а природні ресурси зменшуються. Багато хто забуває, що Господь п’ятьма хлібами нагодував п’ять тисяч людей. Той, хто живе з Богом, не буде надмірно хвилюватися і підраховувати природні ресурси. Якщо чогось не вистачає, то Господь примножує і дає всього вдосталь.

– Коли Господь нагодував п’ять тисяч людей, вони хотіли проголосити Його царем. Чому ж Він відмовився від царської слави?

– Господь наш Іісус Христос прийшов не заради слави. Він народився в бідній печері, показуючи цим примарність земних благ і Своє велике смирення. Пришестя Спасителя у світ було необхідне для нашого спасіння. За задумом Творця люди мали своїм благочестивим життям піднестись із землі до неба. Але вони почали впадати в гріхи. І тоді Бог Сам сходить до людей. Господь приходить на землю не для того, щоб бути земним, політичним царем, як того хотіли ті, кого Він наситив п’ятьма хлібами і двома рибами (див.: Мф. 14: 13–21; Мк. 6: 31–44; Лк. 9: 10–17; Ін. 6: 5–15). Спаситель прийшов у світ для того, щоб дати людині набагато більше – звільнити її від рабства гріха, диявола та вічної смерті. Він прийшов у світ для того, щоб допомогти людям знайти внутрішню свободу і силу дітьми Божими бути (Ін. 1: 12).

Прийнявши на себе нашу гріховну природу, Спаситель Своїм хресним стражданням і воскресінням повернув людині втрачене Божественне синівство, і ми від щирого серця й душі смиренно дякуємо Йому за таку безмежну любов. У цьому й полягає життєва мета кожної людини – побачити Бога, Його любов, і відчути Його присутність у своєму житті.

– Як же досягти такої високої мети?

– Треба виявляти уважність до себе, жити за заповідями Божими. Тоді відчуєш Божу присутність не тільки поряд із собою, а й у всьому Всесвіті. Все, що живе на землі, в морі та в небі, живиться Божою силою. Якщо людина це усвідомлює, то їй не потрібно забиратися на небо, щоб побачити Господа. Достатньо лише озирнутися навколо і заглянути вглиб себе. Зрозуміло, йдеться про очі не тілесні, а духовні. Кожен із нас – вмістилище благодаті Божої. Доторкнися до людини, і ти доторкнешся до благодаті Божої.

У навколишньому світі та у ближніх ми бачимо прояв Божественної благодаті. Подивіться на гармонію, котра є в людині! Потрібно бути дуже грубим, нерозумним, щоб не усвідомити, що таке досконале творіння може створити тільки Той, Хто вище за нього. І, вдивляючись у те, що маємо в собі, що нас оточує, – ми переконуємося – Бог є любов, Бог є життя, що наповнює всі Свої творіння, весь світ.

ОЗНАКА БОЖОЇ ЛЮДИНИ

– Коли віруюча людина потрапляє в скрутні обставини, їй іноді здається, що Бог її залишає…

– Господь ніколи не залишає людину. Кожен із нас, як я вже сказав, є вмістилищем благодаті Божої. Інша річ, що ми недостойно її носимо. Якщо в когось відібрати Божу благодать, то він не зможе жити. Ми повинні дякувати Богові за Його благодать, яку Він нам дає, і за всі Його благодіяння, бути чесними перед Ним і проявляти милосердя одне до одного. Як сказано в Євангелії, на Страшному Суді кожен відповідатиме за свої діла. Той, хто творив милосердя в ім’я Христа, успадкує вічне Царство, а той, хто уникав цього, – поділить участь занепалих ангелів (див.: Мф. 25: 31–46).

– А як же духовні труди посту і молитви?

– На Страшному Суді Господь не запитуватиме: ти постився, молився, робив поклони? Всі ці дії спрямовані на виховання в собі смирення, милосердя і любові. Той, хто любить ближнього, уподібнюється Богу. Любов мається на увазі не звичайна (яку має батько до сина або наречений – до нареченої), а жертовна, духовна. Будучи справедливою, вона спрямована на кожного, хто потребує нашої допомоги. Можливо, нам хтось не подобається своїм зовнішнім виглядом, характером, звичками. Але якщо ми можемо йому допомогти, то ми повинні це зробити. Таку любов Бог виявляє до всіх. Він заповів, щоб ми любили одне одного. Це і є та ознака, за якою визначається – людина Божа чи не Божа.

– Порадьте, як виплекати таку любов?

– Насамперед, необхідно виконати певну роботу над собою. Потрібно примушувати себе ненавидіти гріх і ухилятися від нього. Це той спасительний шлях, на якому ми завжди збагачуватимемося Божественною любов’ю і який приведе нас до вічного життя у Христі Іісусі. Якщо є справжня любов, то немає ні роздратування, ні злоби, ні ненависті – всього того негативу, котрого ніхто не хоче мати. На жаль, багато людей, піддаючись гріховним спонуканням, отримують навіть певне короткочасне задоволення від того, що їм шкодить. Ми не любимо наслідків гріха, але сам гріх іноді любимо.

– Чим же викликане тяжіння людини до гріха?

– Перш за все, небажанням здійснювати контроль над собою і вести духовну боротьбу. Щоб звільнитися від гріха, потрібно через покаяння прикувати його до хреста. До цього закликає нас апостол Павло: але ті, котрі Христові, плоть свою розп’яли з пристрастями й похотями (Гал. 5: 24). Звільнившись від гріха, ми стаємо рабами Богові. Й тоді плодом земного (тимчасового) життя є святість, а нагородою – життя вічне. Але, на жаль, люди не хочуть заглиблюватися у вчення Церкви, вважаючи його не настільки важливим. У підсумку, не маючи правильного розуміння про Бога, люди не можуть правильно вибудувати своє життя на землі. Щоб вмістити в себе дари Святого Духа, які Господь посилає кожному, потрібно бути здатними прийняти їх.

ОЧИЩЕННЯ МАЛИМИ ПОДВИГАМИ

– Ви кажете, що всі ми є вмістилищами благодаті Божої. А як це розуміти?

– Божественна благодать присутня в кожному. Тільки в одних – менше, в інших – більше. Все залежить від того, наскільки ретельно людина потрудилась над очищенням своєї душі. У святих Угодників душі були повністю звільнені від духовного бур’яну – пристрастей. Тому їх наповнювало Божественне світло. Вивчаючи їхні житія, ми дивуємося з таких подвигів. У зв’язку з цим кожен повинен поставити собі запитання: а я в якому стані перебуваю? Напевно, ми бачимо, що вельми віддалені від євангельської чистоти і святості.

– Виходить, бути святими можуть тільки декотрі?

– Кожна людина має шанс стати святою. Для очищення своєї душі від пристрастей важливо робити щось невелике, але постійно. З цього приводу пригадується приклад із життя юнака: отримавши завдання батька виполоти поле від бур’янів, він жахнувся масштабів майбутньої роботи і, впавши у відчай, не наважився навіть розпочати свою працю. Замість того щоб працювати, юнак приходив щодня на поле і лягав спати. Побачивши це, батько сказав: «Сину мій! Якби ти щодень полов ту площу, яку займаєш, коли лежиш на землі, то я вже побачив би певну ділянку землі виполотою. Встань і роби потроху кожного дня». Той послухався і через деякий час прополов усе поле.

Звідси висновок: зневіра не дозволяє нам виконати працю щодо виправлення самих себе. Іноді ми думаємо так: щоб очиститися, потрібно здійснити якийсь один великий подвиг. Наприклад, 40 днів нічого не їсти, зробити кілька тисяч поклонів, прочитати кількасот молитов. Узявши на себе величезне навантаження, ми незабаром впадаємо в такий розслаблений стан, що вже не робимо нічого. Тому важливо пам’ятати: очищення душі відбувається малими подвигами, ніким не поміченими, часто нікому не відомими. Насамперед – це внутрішня боротьба із собою.

МІРА СВЯТОСТІ

– Які подвиги здійснювати людям сімейним, що прагнуть до духовного вдосконалення?

– Кожній людині, незалежно від умов її життя, необхідно працювати над очищенням своєї душі постійно, роблячи зусилля над собою. Наприклад, якщо виникає бажання осудити людину, то потрібно проявити терпіння і любов. У сім’ї це дуже просто здійснити. Коли чоловік приходить після роботи, дружина не повинна зустрічати його з докорами: мовляв, я і готую, і дітей виховую, а ти заробляєш мало й тільки телевізор дивишся. У таких випадках краще сказати: «Мій дорогий, ти, напевно, втомився. Відпочинь трішки. А я приготую поїсти».

Якщо ж чоловік хоче очистити свою душу, то нехай не критикує дружину: мовляв, недосолила їжу, не зробила прибирання і на мене дивишся скоса. Замість докорів краще пробачити і подякувати. Саме такі маленькі подвиги потрібно здійснювати щодня. Так потихеньку очищається наша душа від злоби, гніву та інших «бур’янів», які в нас проростають.

– Але тут виникає ще одна проблема: коли ми виявляємо турботу про своїх рідних, то часто бракує часу для тривалих молитов…

– Не треба сподіватися на те, що ми відразу почнемо молитися, як святі Угодники. Іноді ми чекаємо, коли з’явиться час, щоб молитися, як святитель Василій Великий: він вставав на молитву, коли сонце світило в потилицю, а закінчував, коли воно вже світило в обличчя. Якщо ми ставитимемо такі надзавдання, то так нічого й не досягнемо.

– Як же нам бути?

– Для початку візьміть молитовник і станьте на молитву хоча б на дві-три хвилини. Немає часу? Тоді прочитайте три-чотири рядки з Євангелія і стільки само – із Псалтиря. Це не забере багато часу. Але якщо почнете потроху насичуватися словом Божим, то воно вгамовуватиме вашу душу, просвічуватиме й очищатиме її. Хай навіть ми не досягнемо міри преподобних Отців, але проте кожен із нас досягне необхідної міри святості: її буде достатньо, щоб мати тверду надію на спасіння у житті вічному, котре Господь приготував усім, хто любить Його.

Записав
протоієрей Владислав Софійчук

Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви