Свято-Покровський Голосіївський монастир

28 липня 2019 року за Божественною літургією у свято Хрещення Русі відбудеться урочисте прославлення в лику святих ректорів КДА святителя Василія (Богдашевського), сповідника, святителя Сильвестра (Малеванського) та професора КДА священномученика Олександра Глаголєва.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ підготував матеріал про новопрославленних святих.

За результатами засідання Комісії з канонізації святих, яка відбулась 19 березня 2019 року, Священний Синод УПЦ 3 квітня прийняв рішення про прославлення як місцевошанованих святих Київської єпархії з внесенням до Собору святих Київської духовної академії святителя Василія (Богдашевського), архієпископа Канівського, сповідника, святителя Сильвестра (Малеванського), єпископа Канівського, та професора КДА священномученика Олександра Глаголєва, пресвітера.

Житіє святителя Сильвестра (Малеванського), єпископа Канівського (+1908)

Святитель Сильвестр (в миру — Стефан Васильович Малеванський) народився 9 січня 1828 року в багатодітній сім’ї священика с. Андрушівка Житомирського повіту Волинської губернії.

Освіту здобув у Бердичівському 2-класному училищі і Аннопольському повітовому духовному училищі. Впродовж шести років юнак навчався у Волинській духовній семінарії, яку закінчив у числі кращих випускників 1847 року.

Стефан закінчив Волинську семінарію та одружився з дівицею Сусанною, дочкою полкового священика м. Сквири Олексія Єрофеєва. 7 грудня 1848 року Стефан був висвячений у сан священика і призначений настоятелем Хрестовоздвиженського храму села Червоне Житомирського повіту. 1850 року дружина отця Стефана померла під час пологів. Молодому священнику довелось пережити трагічну подію: 11 липня 1850 року під час пологів померла його дружина.

У 1853 році овдовілий священик вступив у Київську духовну академію. Через три роки прийняв чернечий постриг. Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, 1857 році ієромонах Сильвестр закінчив Академію і був кращим студентом свого курсу.

Майбутній святитель вів викладацьку діяльність в Академії, виконував обов’язки помічника інспектора, згодом сам був призначений інспектором.

Його сучасники так характеризували інспекторську діяльність отця Сильвестра: «Кращих і гірших студентів у нього не було, перед ним усі були рівні, для всіх він був батьком – начальником, однаково милостивим і вимогливим».

Після студентського академічного страйку 1881 року отець Сильвестр був відсторонений від посади інспектора. У той період святий занурився у богословські дослідження та працював над виданням своєї п’ятитомної праці «Опыт православного догматического богословия (с историческим изложением догматов)», що виходив у світ з 1878 по 1891 роки.

У 1883 році архімандрит Сильвестр був обраний ректором КДА. 20 січня 1885 року в Казанському соборі Санкт-Петербурга була здійснена його архієрейська хіротонія. За 15 років на ректорській посаді владика Сильвестр здійснив ряд необхідних на той час нововведень, щодо матеріального забезпечення Академії і налагодження навчального процесу.

Сучасники неодноразово відзначали, що в особі єпископа Сильвестра вони бачать древній ідеал святителя, котрий є і вчителем віри, і взірцем істинного благочестя. Він володів глибоким особистим смиренням і вів аскетичне життя. Святитель не лише виконував обов’язки ректора, а й опікувався сиротами з Києво-Подільського духовного училища, ніколи не відмовляв у допомозі убогим. Владика надавав допомогу багатьом нужденним киянам, для яких жебрацтво було неприпустимим.

Останні роки служіння єпископа Сильвестра на посаді ректора Київської духовної академії були потьмарені рядом студентських заворушень, що і призвело до відставки у 1897 році за станом здоров’я.

Залишаючись першим вікарієм Київської Митрополії, він зберіг за собою управління Києво-Пустинним Нікольським монастирем.

У 1906 році владика Сильвестр був відправлений на спокій і переселився у митрополичий будинок при Софійському соборі. Тут він провадив усамітнений спосіб життя і виходив із келії лише на богослужіння. Останню Літургію владика відслужив на Різдво 1907 року. Після цього, незважаючи на втрату зору, святий постійно відвідував богослужіння в Хрестовій церкві митрополичого будинку. Так було до останнього дня його життя. Святитель відійшов до Господа у ніч із 11 на 12 листопада 1908 року.

Тропарь, глас 4.

Богословия изряднейший учителю, догматов веры премудрый изьяснителю, юношей во благочестии наставниче и Киевския Академии всетвердое основание, Сильвестре пречудне, моли Христа Бога спастися душам нашим.

Кондак, глас 4.

Явился еси благочестия непоколебимое правило и светом учений твоих просветил еси школу киевскую, днесь любовию тя воспевающую и восклицающую светло: радуйся, Сильвестре, учителю наш всечудный.

Житіє святителя Василія (Богдашевського), архієпископа Канівського, сповідника (+1933)

Святитель Канівський Василій (в миру – Дмитро Іванович Богдашевський) народився 19 жовтня 1861 року у с. Завидів Володимир-Волинського повіту Волинської губернії в багатодітній сім’ї священика.

Початкову освіту здобув у Милецькому духовному училищі Волинської губернії (1872-1876 рр.), середню – у Волинській духовній семінарії (1876-1882 рр.), вищу – у Київській духовній академії (1882-1886 рр.), захистивши кандидатську дисертацію на тему: «Лжеучения, обличаемые в Первом послании ап. Иоанна». Твір було визнано найкращим на курсі і удостоєно Іосифівської премії.

11 вересня 1890 р. студент Дмитро Богдашевський успішно захистив магістерську дисертацію.

До 1914 року майбутній ректор викладав у КДА спочатку філософію, згодом – Святе Письмо Нового Завіту, займав посаду інспектора Академії та редактора видання «Труди КДА» і навіть тимчасово виконував обов’язки ректора КДА.

5 вересня 1910 року Дмитро Богдашевський був висвячений Чигиринським єпископом Павлом (Преображенським) у сан священика (целібат). 29 вересня – возведений у сан протоієрея. У вересні 1913 року він прийняв чернецтво з ім’ям Василій.

14 липня 1914 року Святійший Синод обрав архімандрита Василія (Богдашевського) ректором КДА з возведенням його в сан єпископа. Хіротонія відбулась 6 серпня 1914 року у Софії Київській.

Святитель Василій був ректором КДА, у найскладніші для Академії роки (1914-1923 рр.). Під час громадянської війни владика Василій, не дивлячись на власне скрутне становище, завжди простягав руку допомоги нужденним.

У 1920 році святий відстояв перед ряднською владою можливість для Академії продовжити освітню діяльність. У зв’язку з тим, що Академія набула статусу приватного навчального закладу, перед ректором постало непросте завдання: знаходити необхідні кошти для її утримання.

4 квітня 1923 року єпископ Василій був заарештований за відмову приєднатися до обновленців. Владику перевели у Бутирську в’язницю, а потім вислали у Зирянський край. Однак, після клопотання членів Вищої церковної ради 24 серпня святителя звільнили.

Після повернення до Києва в 1924 році архієрей продовжив своє церковне служіння. У 1925 році владика був зведений у сан архієпископа, виступав проти так званих лубенського та григоріанського розколів.

В останні роки життя у владики Василія різко погіршився стан здоров’я, у похилому віці архієрей переживав тяжке матеріальне становище.

Кончина святителя 26 лютого 1933 року стала особливою настановою для віруючих людей. Не зважаючи на важку хворобу, старець з останніх сил вирушив на всенічну службу зі словами: «Я хочу померти в церкві». Дорогою в храм, поблизу Успенського собору він впав і відійшов до Господа. Тіло владики негайно перенесли в Братський монастир, облачили. І дійсно: братія монастиря звершувала всеношну службу в присутності архієрея, котрий лежав у труні посеред храму.

Смерть архієпископа Василія мала великий суспільний резонанс серед вірян, подоляни сприйняли кончину єпископа Василія як смерть праведника.

Тропарь, глас 5.

Исповедниче пречудный и святителю всеславный, наставниче благочестия и учителю всеизряднейший, Василие богомудре и всечестне, моли Христа Бога, прегрешений оставление нам даровати мир и велию милость.

Кондак, глас 5.

Днесь Академия Киевская светло красуется, прославляюще святителя Василия богомудраго, и воспевающе подвиги и труды его, во умилении глаголет: возлюбил еси благолепие дома Божия и ныне, в обителех Горних хвалу Ему возсылающе, моли непрестанно о вертограде духовнем память твою светло празднующих.

Житіє священномученика Олександра Глаголєва пресвітера (+1937)

Священномученик Олександр Глаголєв народився 14 лютого 1872 року в с. Покровське Одоєвського повіту в Тульській губернії у родині священика Олександра Васильовича Глаголєва.

Початкову освіту здобув у Бєльовському духовному училищі, середню — у Тульській духовній семінарії. Під час навчання у Київській Академії незмінно був кращим студентом. Після закінчення IV курсу захистив кандидатську дисертацію і був удостоєний ступеня кандидата богослов’я.

Влітку 1899 року Глаголєв одружився на дівиці дворянського походження Зінаїді, дочці Петра Слєсаревського, який працював помічником бібліотекаря Академії. У шлюбі у Глаголєвих народилося троє дітей.

4 травня 1903 року митрополит Київський і Галицький Флавіан (Городецький) висвятив Олександра Глаголєва в сан священика. З 1 червня служив настоятелем храму Миколи Доброго, що на Подолі.

З 1899 року священник був послідовно викладачем біблійної археології та івриту, Старого Завіту і гомілетики. У 1900 році він був удостоєний ступеня магістра богослов’я і звання доцента за фундаментальну наукову працю: «Ветхозаветное Библейское учение об Ангелах: опыт библейско-богословского исследования».

Священик Олександр Глаголєв мав великий авторитет серед академічної корпорації, про що свідчить той факт, що у вересні 1907 року Рада Академії обрала його ректором. Однак цей вибір не був затверджений Святійшим Синодом.

У 1923 році після арешту єпископа Василія (Богдашевського) протоієрей Олександр Глаголєв тимчасово виконував обов’язки ректора Академії. Після закриття КДА отець Олександр продовжував приватне викладання богословських дисциплін і рецензував наукові праці студентів.

Протоієрей Олександр Глаголєв був видатним богословом свого часу, він знав 18 стародавніх і нових мов, наприкінці життя, будучи вже людиною похилого віку, вивчав італійську. Науково-богословська спадщина протоієрея Олександра складається із понад 130-и публікацій різного обсягу і характеру дослідження.

Сучасникам він запам’ятався як пастир добрий – саме таким він і був від природи, і за своїм християнським світоглядом. Усі нужденні, котрі зверталися до цього священика, отримували від нього духовну і матеріальну допомогу. Професор Ф.І. Міщенко розповідав про те, як отець Олександр врятував молоду дівчину від самогубства.

Вперше отець Олександр був заарештований у 1931 році. Священник був звинувачений у приналежності до йосифлян, але через п’ять місяців «з’ясування обставин» його випустили на волю.

У 1934 році храм Миколи Доброго був закритий, а в 1936 — зруйнований. Не маючи можливості повернутися в рідний храм, отець Олександр перейшов служити в Набережно-Микільський. У цей час священика разом із родиною виселили з їх будинку. Йти було нікуди, тому сімейство оселилися на прольоті між сходинками під дзвіницею церкви святої Варвари. Із меблів у новому помешканні був лише письмовий стіл і велика скриня, на якій священик відпочивав між службами.

Ті, хто близько знав родину Глаголєвих, одноголосно стверджували, що в цей період у отця Олександра проявилась особлива духовна сила. Він ніби став жити між небом і землею, багато міг передбачити.

20 жовтня 1937 року протоієрей Олександр Глаголєв був заарештований вдруге і 36 днів утримувався в Лук’янівській в’язниці.. Як згадував потім співкамерник, отця Олександра допитували 18 разів. На той час священику було 65 років, усі допити супроводжувалися катуваннями і знущанням. Священномученик Олександр помер 25 листопада 1937 року у ході слідства.

Тропарь, глас 4.

Дивнаго воспевающее Александра священномученика, во умилении тому зовем: молитвами твоими, всечудне, сохрани от всякаго зла землю нашу и избави от бед и скорбей люди твоя, память твою священнолепне совершающия.

Кондак, глас 4.

Благодатию облеченный сана пресвитерскаго, служитель всеизрядный был еси Церкви Христовыя и кровию своею ризы души убеливше, священнострадалец явился еси, премудре, темже, память твою воспевающе, зовем: предстательством твоим во Православии ны утверди, Александре всечестне.

Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви