До 5 століття було прийнято згадувати народження і хрещення Сина Божого в один день – 6 січня, і називалося це свято Феофанією – Богоявленням, що засвідчувало втілення Христа у світ і явлення Трійці у водах Йорданських. Святкування Різдва Христового було перенесено на 25 грудня (за Юліанським календарем, або старим стилем) вже пізніше, у 5 столітті. Так було покладено початок новому церковному явищу – святкам, що закінчуються навечір’ям свята Водохреща.
Слово «навечір’я» означає переддень церковного торжества, а друга назва – святвечір (або сочельник) пов’язана з традицією приготування в цей день куті, тобто сочива.
Зважаючи на виняткову важливість події, що має відбутися наступного дня в житті Іісуса Христа й усіх нас, Церква встановила в переддень свята строгий піст. Саме звідси і з’явилася традиція варити кутю, яка не є обов’язковою, але настільки зручна, що міцно закріпилася повсюдно. Зрозуміло, в наші дні не у всіх є така можливість, але посту сьогодні дотриматися необхідно.
Міру утримання віряни визначають індивідуально, з огляду на власні сили і благословення духівника. У цей день, як і в Різдвяний святвечір, зазвичай не вживають їжі до виносу свічки після Літургії вранці і першого причащання водохресної води.
У святвечір, після Літургії, в храмах здійснюється Велике освячення води. Водосвяття називається Великим через особливу урочистість обряду, наскрізь пройнятого спогадом євангельських подій, що стали не тільки першообразом таємничого омивання гріхів, але і дійсним освяченням самого єства води через занурення в неї Бога у плоті. Вода ця називається агіасма, або просто хрещенська вода. Під впливом Єрусалимського уставу, з 11 – 12 століття водосвяття відбувається два рази – і у Водохресний святвечір, і безпосередньо у свято Богоявлення. Освячення в обидва дні проходить однаковим чином, тому вода, освячена у ці дні, нічим не відрізняється.
Є благочестива традиція кропити в цей день хрещенською водою своє житло, співаючи тропар Богоявлення. Святу воду весь рік вживають натщесерце в невеликих кількостях, зазвичай разом зі шматочком просфори, «щоб силу, здоров’я підкріпляючу, хвороби зцілюючу, демонів проганяючу і всі ворожі навіти відвертаючу змогли ми отримати від Бога».
При цьому читається молитва: «Господи Боже мой, да будет дар Твой святый и святая Твоя вода во оставление грехов моих, в просвещение ума моего, в укрепление душевных и телесных сил моих, во здравие души и тела моего, в покорение страстей и немощей моих по безпредельному милосердию Твоему молитвами Пречистыя Твоея Матери и всех святых Твоих. Аминь». Під час недугів або нападів злих сил пити воду можна і потрібно, не вагаючись, у будь-який час.
Особливою властивістю святої води є те, що, додана навіть у невеликій кількості до води звичайної, вона передає благодатні властивості і їй, тому в разі нестачі святої води її можна розбавити простою.
Не можна забувати, що освячена вода – це церковна святиня, яка вимагає до себе побожного ставлення. При належному зберіганні свята вода не псується багато років. Зберігати її слід в окремому місці, краще поруч із домашнім іконостасом.
Підготовлено за матеріалами сайту «Азбука віри», переклад – ігумен Герман (Кулакевич)
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Господь говорит с обычными людьми | <-- | --> | Святой апостол первомученик и архидиакон Стефан |
