Свято-Покровський Голосіївський монастир

«…Ми сьогодні читаємо, коли людина починає свідчити про те, що Господь втрутився в її життя. Господь втрутився — і сліпий вже не може бути таким, яким був до цієї миті (Ін. 9: 1-38). Тепер я стаю Його місіонером, я стаю Його проповідником…

…Слова Господні «ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Мф. 28: 19-20), мені здається, були сказані не лише апостолам, вони були сказані кожній людині. Кожній людині, яка неначебто цей євангельський сліпець, котрий ще вчора нічого не бачив, нічого не розумів, його бентежили різноманітні питання, його тривожило все навколо, при цьому він не вбачав тієї «червоної лінії», що б провадила його у вічність. І ось у його житті з’явився Той, Хто врешті відкрив йому справжні двері, і його осяяло справжнє Світло. Це Світло, як ми віримо, перебуває тепер із кожним християнином, Світло, яке ми мусимо нести у цей світ.

Кожен із нас повинен стати тим євангельським сліпцем, який вкотре відкривши сторінки Євангелія або зайшовши до храму Божого, або звершивши вечірнє чи ранкове правило, зрозумів: я не можу залишатися таким і надалі. …Навіть те, що ми прокидаємося вранці, — це, знову ж таки, входження в наше життя Спасителя, Який ще раз і ще раз говорить: “Відкрий свої очі та не залишай своє життя таким, яким воно було донині”…», — зазначає о. Олександр та закликає усіх відкрити ширше очі та серця на навколишній світ і нести Слово Боже.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ продовжує публікувати духовні роздуми протоієрея Олександра Клименка. Черговий випуск присвячений Неділі про сліпого.

Христос воскрес!

«Ви, напевне, знаєте, що я не одразу став віруючий», — пише Клайв Льюїс у книзі «Просто християнство» і продовжує: «І якщо я вже став християнином, то не для того, щоб знайти щастя, і не для того, щоб моє життя стало щасливим, затишним і комфортним… Мені здається, з цим би пречудово впоралася пляшка вина. Та й взагалі, можливо, американська фарміндустрія вже давно знайшла якісь таблетки для цього».

Ми не шукаємо в християнстві комфорту, ми не шукаємо в християнстві позбавлення від усіх наших проблем. Християнство навпаки підіймає перед нами вічні, як пише Ф. Достоєвський, «прокляті питання». Питання, які, западаючи в душу, вже не дають можливості бути таким, яким ти був до цього.

У Євангельському читанні в Неділю про сліпого ми читаємо про те, як учні побачили сліпого від народження. Він сидів при дорозі й просив милостиню. Першим запитанням в учнів було таке: «Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» (Ін. 9:2).

Насправді, коли ми бачимо хворобу людську, особливо якщо ця хвороба з дитинства, то завжди турбуємося таким питанням: «Як так трапилося, що дитина, яка ще не встигла згрішити, а вже народилася з певними вадами?».

Ось що відповідає Господь: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому» (Ін. 9:3).

Часом, коли хворіють наші близькі, ми впадаємо у відчай замість того, щоб мобілізувати всі свої душевні, духовні й тілесні сили та зосередитися на допомозі цьому ближньому. І тоді відбудеться диво. Той хворий, який благодушно, спокійно і без нарікань на Господа переносить свою хворобу принесе собі користь таким смиренням і отримає вінець перед Господом. Ті близькі, родичі й не родичі, які змилувалися над ним, просто стали допомагати йому тими силами, якими вони здатні, також набувають собі вінця. Вони також отримують славу перед Господом. Це велика педагогіка Господня.

Господь, як ми бачимо, ще 2000 років тому на сумнів і на переживання апостолів відповідає дуже чітко. «…щоб діла Божі з’явились на ньому» (Ін. 9:3). Діла Божі можуть являтися і через нас. Не лише через те чудо, яке Господь створить зараз через цього сліпого. Ні. Над кожним нашим близьким Господь може звершувати Свої діла, якщо ми стаємо Йому співпрацівниками на Його Божій Ниві. Якщо ми бачимо недужного, ми бачимо хворого, ми бачимо вбогого, ми бачимо людину, яка заплуталася в життєвих обставинах, ми бачимо заблукалого на життєвих дорогах і ми маємо йому допомогти. І через таке чудо з’являться діла Божі, явиться слава Божа. Господь передоручає спочатку апостолам, а тепер уже і нам, простим людям, Свої діла, і ми можемо допомогти Йому зробити світ кращим.

Далі відбувається диво — Господь зцілює цього хворого, причому зцілює по-особливому. Як ми читаємо у Святому Писанні, Господь «сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: “Піди, умийся в ставку Сілоам визначає це Посланий”. Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим…» (Ін. 9: 6-7).

Це місце у Святому Писанні завжди втаємничувало мене тим, чому Господь не скористався звичайним способом, яким Він  робив чудеса. Він завжди просто словом зцілював хвороби, мало того, Він словом підіймає мертвих, Він словом виганяє бісів, Він словом змушує німих говорити і прокажених очищатися. А чому тут Він використовує для чуда земне єство, прах земний? Тому що те «зі слини грязиво», що старослов’янською у Святому Писанні ми читаємо як «брение из плюновения», — це суміш із вологи з Його роту та з піску, глини під Його ногами. Деякі екзегети говорять, що цей сліпий народився з порожніми очницями, тобто в нього взагалі не було очей. Він не просто був сліпим від народження, а не мав фізично очей.

Господь тут підтверджує, що пізніш зрозуміють апостоли та що буквально за мить зрозуміє сліпий: перед ним стоїть Господь, перед ним стоїть Той, Хто свого часу створив людину з праху земного. Він неначебто повторює, але в мініатюрі, те створення людини — Він із праху земного створює людині очі.

Саме тому, мені здається, стає зрозумілим, чому пізніше не всі його пізнавали, і чому пізніше, коли батькам ставили питання про нього та інші люди говорили про сліпого, то був неймовірний подив. Не лише тому, що він почав бачити, а тому що його ледь пізнавали — його зовнішній образ змінився. Ви розумієте, чим відрізняється людина з очима і без очей.

Далі відбувається дивний діалог, про який ми вже говорили не раз. Це і діалог із фарисеями, і з батьками його, які починають звинувачувати, в тому числі й цього сліпого, що він починає їх повчати, і заочно, на віддалі, звинувачувати Лікаря — з великої літери, Який позбавив людину такої страшної недуги. Знову ж таки, люди не помічають очевидного факту: людина, яка нічого не бачила прекрасного в цьому світі, через втручання в її життя Спасителя почала бачити цей прекрасний, створений для неї, світ. А люди починають говорити, що хіба можна це робити в суботу…

Дуже багато чого сказано в сьогоднішньому Євангеліє. Я цих діалогів переповідати не буду, захочете, почитаєте. Мене дивує одне: ця людина, все ж таки, хоча й намагалася зберегти себе від гніву фарисейського, хоча й обирала слова, щоб не ранити їх надто сильно, але все ж таки не відступила від проповіді Того, Хто її зцілив.

Тут дуже важливий для нас посил. Свого часу протоієрей Олександр Мень звернув увагу на цей посил. За його словами, кожна людина перебуває у стані сліпого, вона, як вбога, стоїть при дорозі та просить милостині. Вона не бачить світу, вона не бачить нічого навколо себе і не розуміє, для чого вона створена і куди вона йде, для чого вона народилася і в чому сенс її смерті. А потім приходить Господь і торкається її очей, торкається серця, торкається душі. Господь входить у життя нас, сліпців, і, торкаючись нашого життя, змінює його докорінно. Наше життя набуває форми, наше життя набуває змісту, воно починає грати барвами і фарбами, які ми до цього часу не розуміли. Цей час також важливий у нашому житті. Це час подяки, це час вдячності, час неймовірного прихилення перед Господом за те, що Він врешті відкрив нам нашу дорогу. Але потім настає непростий момент — момент, коли ми повинні стати проповідниками.

Саме про це ми сьогодні читаємо, коли людина починає свідчити про те, що Господь втрутився в її життя. Господь втрутився, і сліпий вже не може бути таким, як був до цієї миті. «Я стаю Його місіонером, я стаю Його проповідником»…

Нещодавно на одній із телевізійних передач одного мого нового знайомого представили як місіонера. Я тоді подумав: «Добре коли людину називають як місіонера, але ще краще, коли кожен християнин заслужив перед Господом називатися таким». Тому що слова Господні «ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Мф. 28: 19-20), мені здається, були сказані не лише апостолам, вони були сказані кожній людині. Кожній людині, яка неначебто цей євангельський сліпець, котрий ще вчора нічого не бачив, нічого не розумів, його бентежили різноманітні питання, його тривожило все навколо, при цьому він не вбачав тієї «червоної лінії», що б провадила його у вічність. І ось у його житті з’явився Той, Хто врешті відкрив йому справжні двері, і його осяяло справжнє Світло. Це Світло, як ми віримо, перебуває тепер із кожним християнином, Світло, яке ми мусимо нести у цей світ.

Кожен із нас повинен стати тим євангельським сліпцем, який вкотре відкривши сторінки Євангелія або зайшовши до храму Божого, або звершивши вечірнє чи ранкове правило, зрозумів: я не можу залишатися таким і надалі. Кожного дня, коли ми лягаємо спати і читаємо молитву Іоанна Дамаскіна «Влады́ко Человеколю́бче, неуже́ли мне одр сей гроб будет, или́ еще окая́нную мою душу просвети́ши днем?..», тобто невже це ліжко стане гробом, маємо зрозуміти: навіть те, що ми прокидаємося вранці, — це, знову ж таки, входження в наше життя Спасителя, Який ще раз і ще раз говорить: «Відкрий свої очі та не залишай своє життя таким, яким воно було донині».

Господь залишив нам не лише заповіді, не лише Свої слова, Він залишив перед нашими очима Свій життєвий приклад, Він показав нам, що таке бути справжньою людиною і що таке стати Богоподібним уже в земному житті. Це, в першу чергу, служіння своїм близьким, це служіння своїм дальнім, це життя як жертва, життя як любов, життя як відкритий простір для всіх, хто хоче ввійти в нього, життя як та дорога, на яку ти запрошуєш всіх, хто тобі небайдужий. А для нас не байдужий весь світ.

Цього дня, в який ми згадуємо про повернення у світ зрячих одного сліпого, відкриймо ширше і ми з вами очі на цей світ. Багато чого відбувається навколо нас, а ми продовжуємо судити про це мирськими очима. Боже, дай нам нові очі, Боже, зроби так, щоб не лише серце наше змінилося від доторку Твого Євангельського слова, а й очі наші почали бачити світ навколо інакшим!

Нехай вас береже Бог!