Невже для віруючих усе життя — це війна? Якщо так, то звідки загроза, і що для нас може стати бронею, шоломом і щитом?
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує роздуми керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського та Броварського Антонія над важливими й одночасно складними богословськими темами Апостольських Послань. У черговому випуску владика Антоній тлумачить 6 главу послання апостола Павла до Ефесян.
https://youtu.be/Supxw_P66y0
Послання до Ефесян 6: 11-19:
11 Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. 12 Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. 13 Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати. 14 Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, 15 і взувши ноги в готовість благовіствувати миру. 16 А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. 17 Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже.
«Зодягніться в повну Божу зброю» (Еф. 6:11). Завершуючи послання до Ефесян, апостол Павло нагадує про те, що бути християнином — рівнозначно, що бути воїном. Але невже все життя — це війна? І звідки всім християнам рухається загроза?
Вона, на жаль, розлита в повітрі, невидима, але відчутна. Йде ця загроза від «духів злоби піднебесних» (Еф. 6:12). Ця сила, що просочила всіх, хто виявився незахищеним. Силі цій противитися можна тільки з Божою допомогою. Всі християни покликані боротися за життя, за те, щоб у душі завжди було місце Богу.
Апостол згадав про день лютий (Еф. 6:13). Нам треба завжди пам’ятати, що кожному допускається час найважчих випробувань. Найчастіше це буває в старості. Іноді в передсмертній хворобі все так складається, що ніякого терпіння вже не вистачає. Можуть прийти думки навіть про самогубство як про позбавлення від нестерпних мук — іноді фізичних, іноді душевних, або всіх разом. І таке може бути не завжди у старості. Встояти, не піддатися зневірі, а тим більше розпачу, наріканням, почуттю злості, ненависті, жадоби помсти тощо можна тільки з Богом.
Готуватися конкретно нам належить так, як радить апостол. Поясом вважати істину, бронею своєю, тобто захистом, — праведність (Еф. 6:14). Істина тепер для нас рідкість, адже скільки часу ми живемо у брехні. Брехню зустрічаємо всюди, волею і неволею втягуємося в цей каламутний потік. Хто ще пробує цьому вірити, часто наштовхується на обман, і на них дивляться, як на наївних, які не знають життя. Праведність наша далеко не для всіх цінність і реальність. Більше таких, хто знає, як треба, а робить у житті, як хоче.
Готовість благовіствувати мир може бути у нас як взуття (Еф. 6:15)? Мир треба мати у своїй душі, щоб знати, як допомогти примирити тих, хто ворогує, або підказати, як примиритися з власною совістю, з обставинами, які обурюють, викликають досаду й опір.
Усе це вірно і добре. Але понад усе необхідний щит віри, який не допустить розпеченим стрілам лукавого вразити нас (Еф. 6:16). Стріли ці — злі помисли, які завжди потрапляють у ціль, якщо ми не боремося зі своїми пристрастями. Варто ворогові, наприклад, підкинути нам думку, що комусь більше уваги дістається, більше поваги, і наша гординя підіймає голову: чим я гірше. Або заздрість, ревнощі, образливість. Скільки всього в нас, що може поранити, якщо ми не подбаємо захистити душу вірою.
Залишається подумати, що апостол мав на увазі під словами «шолом спасіння» (Еф. 6:17). Він сам в іншому посланні каже про це, називаючи шоломом спасіння — надію. А «меч духовний» (Еф. 6:17) — це Слово Боже. Його треба знати, до нього треба повертатися, їм зміцнюватися, надихатися, захищатися. Господь допоможе, але допоможе тому, хто бореться, не ледачому, байдужому і безтурботному, а хто прагне до числа воїнів Христових.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
