Про те, чому апостол Петро раптом став потопати, і в чому ми схожі на нього, про синдром «монаха на три дні» та звичку кидати всяку справу на півдорозі, а також про те, Хто нас робить безстрашними, і що робить маловірними «слабаками».
За словами протоієрея Олександра Клименка, до таких думок нас підштовхує євангельська історія про ходіння по водах Галілейського моря.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ продовжує публікувати духовні роздуми протоієрея Олександра Клименка. У цьому випуску о. Олександр тлумачить Євангеліє в дев’яту Неділю після П’ятдесятниці (Мф., 59 зач., 14, 22–34).
https://youtu.be/_Asl9ccc_QU
Протоієрей Олександр Клименко пригадав, як у дитинстві з друзями вони були паламарями в церкві. Однак, як він додав із прикрістю, з плином часу більшість із друзів розчинилися в сімейних турботах, у своїй роботі, в досяганні матеріальних цінностях тощо та дещо забули про храм Божий.
«У японців такий принцип не доводити навіть улюблені справи до кінця називається синдромом “монаха на три дні” (mikka bouzu). В людини, яка ставить перед собою високі цілі й переживає відчуття долученості до цих високих цілей, пізніше не вистачає сил. Чи то страхи, чи то переживання, неусвідомлення майбутньої долі, чи то боязні чогось великого — насправді більшого за тебе — відштовхує нас від досягання великих цілей. Про це в цьому числі ми читаємо в Недільному Євангельському читанні про Петра, який потопав», — розмірковує він та починає переповідати Євангельське зачало.
Священник нагадав, як Господь, нагодувавши людей п’ятьма хлібами й двома рибинами, велів учням сідати до човна. Отже, апостол Петро разом з іншими друзями на човні три сторожі, тобто три частини ночі, бореться зі стихією. І ця стихія перемагає…
«О четвертій сторожі нічній Іісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали… А Іісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь! Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді. А Він відказав йому: Іди. І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Іісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи!… І зараз Іісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився? Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула. ³³ А приявні в човні вклонились Йому та сказали: Ти справді Син Божий!» (Мф. 14:25-33)
«Чому апостол Петро не потопав, — питає о. Олександр і продовжує, — тому що він дивився на Господа. А зробивши кілька кроків, він озирнувся по сторонах. Так і ми часом. Коли знаходимо в житті Господа, саме тому ми безстрашні… Ми не боїмося ані змін політичних правлінь, ані таємних орденів, ані різного роду документацій, не боїмося брехливих, фейкових сюжетів про нашу Церкву… Ми дивимося лише на Христа і в цьому знаходимо власну силу. Якщо ми дивимося лише на Нього, то нам більше нічого не страшно!».
Протоієрей Олександр Клименко зауважує, що Господь завжди простягає руку до того, хто сумнівається, хто потопає тощо. «Ти потопаєш тому, що засумнівався, — наче наводить він слова Господа апостолу Петру. — Твоя душа, твої очі переповнені сумнівом. Лише долучаюсь до Моїх очей — і вже тепер ми сказали б “до Моєї Плоті й Крові”, — ти втрачаєш сумнів, втрачаєш страх, перестаєш бути маловірним».
Священник також наголошує: «Сила нашої віри не в тому, що ми всередині себе побудуємо, сила нашої віри в тому, що ми можемо встояти лише тоді, коли живемо одним Господом».
Далі він проводить паралель між апостолом Петром тієї миті й нас, «які виходять із човна та йдуть до Господа, але стають “монахами на три дні”». Адже багато хто з нас кидає музичну школу, не може довести до завершення розпочате будівництво, не може дочитати навіть, здавалося б, цікаву книгу, взагалі руйнує начебто лише вчора щасливу сім’ю…
Протоієрей Олександр підкреслює, що Господь нас ніколи не покине. «Скільки б ми з вами не потопали, Господь дасть нам руку допомоги. Питання в тому, чи зможемо ми відволіктися від процесу потопання і простягнути руку Йому», — додає він.
«Бажаю кожному з тих, кому Господь простягає щодня руку допомоги, стало на думку і стало до снаги підняти свою руку Йому назустріч. Ми будемо щодня починати свої безліч справ, в тому числі найголовнішу — крокування до Господа. Та будемо відвертатися на справи непотрібні… Ми маємо віднайти в собі снагу, пам’ять про радісні моменти, коли ми дивилися Господу прямо в Його чисті очі та простягати Йому руку!.. Коли Господь увійде в наш човен, то всі бурі житейські навколо зупиняться — зупиниться вітер, зупиниться гамір хвиль, і ми увійдемо в тиху гавань життя разом із Господом», — підсумував о. Олександр Клименко.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Великомученик и целитель Пантелеимон | <-- | --> | Целитель Пантелеймон |
