Продовжуємо присвячений 30-й річниці дарування Грамоти Святішим Патріархом Алексієм ІІ цикл бесід «Історія УПЦ: як це було» заступника Голови відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієрея Миколая Данилевича з представниками старшого покоління духовенства.
Цього разу в гостях — протоієрей Василій Тарасов, який уже 40 років у священницькому сані та був очевидцем і учасником значущих для УПЦ подій. Сьогодні він настоятель столичного храму Володимирської ікони Божої Матері (на Виноградарі). За плечима — дружба з товаришем дитинства архієпископом Берлінським Феофаном (Галинським), іподияконство у митрополита Никодима (Ротова), настоятельство у Володимирському соборі, розчарування в діях Філарета.
Про те, як молоді кияни “сімдесятники” та ленінградські семінаристи вплинули на рішення продовжити священницьку династію, чому в радянських людей прокидалася мораль і віра в Бога, та що його пов’язувало з нині спочилим архієпископом Берлінським Феофаном. Про те, чим для жителів Києва був Володимирський собор в 1970-1980 роки та атмосферу відродження духовності. Про незабутні враження від “народного” молебню на Володимирській гірці в день 1000-ліття Хрещення Русі, неочікувані агресивні настрої в Києві в день надання Грамоти Патріархом Алексієм ІІ та приголомшення від вимоги Філарета допомогти влаштувати розкол. Про відчуття беззахисності після розколу, раптове захоплення храмів, коли хатину священника могли за ніч розібрати на цеглини, та специфіку служіння за кордоном, зокрема в Чехії. А також про проблеми виховання достойних церковних людей, важливість у контролі свого слова та про можливість звершувати Божественну літургію як кращу нагороду для священника — в інтерв’ю протоієрея Василія Тарасова.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
