Як ми розцінюємо свої справи? Чи вигідно нам, чи подобається нам. Свої інтереси ставимо на перше місце. Але ж треба робити те, чого від нас чекає Господь. При цьому важливі бажання і живе благоговіння, тому краще не примушувати, а старатися, молитися і терпіти.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує роздуми керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського та Броварського Антонія над богословськими темами Апостольських Послань. У черговому випуску владика Антоній пояснює слова апостола Павла з послання до Ефесян (Еф. 5, 10-16).
https://youtu.be/3v7HFGhVSrw
Як жити? Таке питання часто ставлять люди, впевнені, що християнство вимагає чогось особливого від них. Вони помиляються. Християн вчить апостол Павел у посланні до Ефесян: «Допевняйтеся, що приємне для Господа» (Еф. 5, 10).
Ми як розцінюємо свої справи? Вигідно нам чи ні, подобається чи ні. Іноді, звичайно, обов’язок визначає вчинки, але свої інтереси ми ставимо на перше місце. Виявляється, для християн інші методи.
По-перше, треба робити лише те, чого від нас чекає Господь. Як саме чинити, Він сказав в Євангеліє. Апостол ще говорить і про те, чого не можна робити. Отже, по-друге, не можна брати участі в безплідних ділах темряви (Еф. 5, 11). Своєю відмовою вони відрізняються як шкідливі, що псують здоров’я душі і тіла. Що це конкретно? Апостол не говорить, натякаючи лише, що про ці справи соромно навіть казати (Еф. 5, 12). Все ж виявиться, все роблять вони потаємно (Еф. 5, 13-14).
Тому апостол закликає оговтатися, як прокинутися від сну, щоб Христос воскресив душу і освітив її. Господь радий всіх воскресити до життя. Але треба самій людині цього захотіти, підтягнутися. Це неможливо в стані гріховної сплячки.
«Отже, – попереджає апостол, – уважайте, щоб поводитися обережно, використовуючи час» (Еф. 5, 15-16). Чому він говорить про час? Тому що немає нічого ціннішого за часу на землі. Ніщо так бездумно й нерозумно ми не розтрачуємо, як час.
«Дні бо лукаві» (Еф. 5, 16), як зауважує апостол. У чому їх лукавство? Вони біжать і біжать, несучи всі невикористані можливості. Ми можемо не помічати їх зникнення, поки щось не трапиться і не змусить озирнутися назад.
«Коли все було? Як швидко промайнуло життя!», – журяться літні люди. Особливо прискорює втрату часу звичка весело за пляшкою відпочивати. Хто скаже, що таке проведення часу чогось корисного вчить? Звичайно, це не просто втрата дорогоцінного часу, але часто і втрата в плані моральному. І звичайно, сповнюватися духом, за словом апостола в нетверезому вигляді не можна.
Здавалося б, все знайоме і можна здійснити, але без допомоги Божої бажання не змінюють життя. Допомоги ж Божої ми можемо просити в молитвах, повчання для себе у псалмах і гімнах.
Молитви можуть мати різні форми. Самі по собі вони живлять і розум, і серце. Від нас залежить, як користуватися, залежно від обставин, тією або іншою формою молитви. Одним легше молитися короткими молитвами дорогою на роботу, іншим легше читати псалми або церковні піснеспіви, треті охоче співають вірші і розчулюються. Можна чергувати все. В цьому відношенні немає жорстких правил. Звичайно, в Церкві свій статут. Там повинен бути порядок читання та співу, а поза Церквою – як дозволять обставини і до чого більше душа лежить. Було б тільки живе почуття благоговіння і вдячності Богу.
Звичайно, такі поради сучасним молодим людям можуть здатися застарілими. Вони будуть нудьгувати, якщо ми змушуватимемо їх дотримуватися. Змушувати не варто, та й не вийде. Краще молитися, щоб Господь сам знайшов підхід до кожної душі. У нього багато способів.
Старшому поколінню важливо вміти нікого і ні в чому не звинувачувати, не тріщати неслухняних підлітків або вже дорослих дітей докорами, не лякати покаранням Божим, не вважати, що всі упущення минулих років можуть заповнити повчанням інших тепер. Молитися і терпіти. Тільки й залишається, інших способів немає.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
