14 січня Православна Церква відзначає свято Обрізання Господнього. Християни надають йому особливе значення і бачать у цьому святі відразу кілька важливих для себе сенсів.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал, підготовлений редакцією журналу «Фома в Україні».
Для початку звернемося до старозавітного розуміння самого обрізання як релігійного обряду. За встановленим Богом Законом кожен єврейський хлопчик мав бути обрізаний на восьмий день після свого народження в знак Завіту Бога з праведним Авраамом і його нащадками (Бут. 17, 10-14; Лев. 12, 3).
Цей обряд включав людину в громаду Ізраїлю. Тому пройти його повинен був і Спаситель, адже по плоті Він був зі Своїм народом, походив по материнській лінії з роду царя Давида. При обрізанні, як було заведено в той час у народу Ізраїлю, Йому дали ім’я — Іісус. Про це нам повідомляє Євангеліє від Луки (Лк. 2, 21).
Однак, крім старозавітного значення, у святі Обрізання приховано чимало важливих християнських символів. Апостол Павло у своєму Посланні до Колосян проводить паралель між обрізанням і християнським Таїнством Хрещення, відзначаючи, що старозавітний обряд не відкинутий, а лише поступився місцем новозавітному Таїнству. По слову апостола, плотське обрізання для іудеїв замінюється у християн обрізанням духовним: «обрізані обрізанням нерукотворним, зняттям гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим» (Кол. 2, 11).
Свято Обрізання відіграло важливу історичну роль у кінці першого століття нашої ери, коли серед християн виникла одна з перших єресей — докетизм. Її назва походить від грецького «докео», що означає «здаватися», послідовники докетизму вважали Христа не реальною людиною, а примарою або духом, втілення Якого не відбулося насправді. Євангельське свідчення про те, що Він пройшов обрізання у спорах того часу стало важливим свідченням того, що плоть Христа була відчутною, а значить і Сам Він був істинно втіленим.
І, мабуть, ще один важливий момент. Обрізання за своєю формою – це певне обмеження, видалення. Беручи плотське обрізання за Законом, Христос тим самим показав людям необхідність духовного обрізання (тобто видалення, обмеження) від себе своїх гріховних пристрастей – егоїзму, гордині, самості та інших похідних від них.
Що стосується історії включення свята Обрізання Господнього в церковний календар, то вважається, що це відбулося в IV столітті. Канон свята був написаний преподобним Стефаном Савваітом. Ця подія в результаті й увійшла в Церкву у вигляді великого свята.
Ілюстрація — фрагмент мініатюри Мінологія Василія II. Константинополь. 985 р. Ватиканська бібліотека. Рим
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Святитель Василий Великий | <-- | --> | Преподобный Серафим Саровский |
