Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ продовжує публікувати новий цикл духовних роздумів протоієрея Олександра Клименка, присвячений тлумаченню на Апостольські читання церковного року. Цей випуск про Читання Апостола в Неділю 9-у після П’ятидесятниці (1 Кор. 3: 9-17).
Про наріжний камінь нашої проповіді, наших трудів і взагалі життя, про те, як не впасти у спокусу через своє марнославство, і завжди пам’ятати, що все зрощує тільки Бог, та про збереження храму Божого, яким кожен із нас має прагнути бути.
«Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля. Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній! Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Іісус Христос» (1 Кор. 3: 9-11), – читаємо в першому посланні апостола Павла до Коринфян.
Як пояснив о. Олександр, апостол Павел говорить, що «я насадив», себто прийшов проповідувати, той, кого було залишено для проповіді, поливав, але зростив усе Бог. «Тому що ті, хто насаджують і хто поливають, – ніщо, а Бог усе зрощує. Ми робимо все залежне від нас і для країни, і для Церкви, але наприкінці дня кажемо, що “нехай на все буде воля Твоя, Отче, тому що Ти є Той, Хто все робить, ми ж лише за нашим земним міркуванням, за нашими силами пробуємо внести бодай частину в Твій Божий труд”», – зауважив він.
Далі, як відомо, апостол Павел говорить про труд місіонера, проповідника і вчителя. «Ким би ти не був, на якій би висоті вчення не знаходився, яким би красномовним ти не був проповідником, якби багато ти не потрудився, не смій відходити від наріжного каменя вчення. А наріжним каменем вчення завжди повинен бути Христос», – наголосив священик.
«А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є» (1 Кор. 3: 12-13), – продовжує апостол Павел.
Але, на що звернув увагу священнослужитель, часто той, хто проповідує, поливає, зрощує, навіть не знає, які плоди приносить. «Можливо, те, що видавало себе у звичайному житті за золото, насправді було лише соломою, те, що видавало себе за срібло, стало лише деревом. Тому що з’ясувалося, що це не принесло укоріненого плоду. Бо ті люди, до яких ми зверталися, не змогли зберегти в нас Світло Віри», – сказав він.
А ось свт. Іоанн Златоуст вбачає в цьому «вогні» наші добрі справи. «Людина живе і неначе збирає навколо себе валізи різних справ і думає, що це добрі справи, що це золото, срібло чи каміння, адже отримує від інших шану, повагу. Це може навіть бути з проповідником, коли навколо всі захоплюються його словами, однак він насправді це робить через марнославство… Це те, що може спіткати кожного проповідника, кожну людину, яка робить добрі справи та вже звикла до похвали. Іоанн Златоуст говорить, що в когось добра справа виявиться соломою, а у серці іншої доброї справи навпаки виявиться, що вона не була знищена нашою гординею, нашими гріхами, нашим марнославством», – пояснив о. Олександр.
Також клірик Бориспільської єпархії зупинився на 15-й вірші цього послання, що викликав немало суперечок: «І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить. коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь. Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?» (1 Кор. 3: 15-16).
«Дехто говорить про те, що тут мова про повне спасіння, всезагальне відновлення… Переважна більшість святих текстів про вічність мук, хто жив не разом із Богом і не за Його заповідями. Екзегети говорять, що справи грішника згорять, справи єретика згорять, але Його єство не згорить. У грішників часом є надія, що вічності не буде, але вічність невідворотна і для праведника, і для грішника. Апостол Павло говорить, що справи наші дійсно можуть згоріти, бо згорить слава, пошана, але Бог бачить твою суть, і ти зрозумієш власну неправду та зазнаєш втрати…», – відзначив він.
Закінчує апостол Павел такими словами: «Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви!» (1 Кор. 3: 17).
«Апостол ще раз і ще раз підкреслює про необхідність дбайливого ставлення до кожної хвилини на цьому земному поприщі і до власного тіла, до власної душі, тому що ми є храми Божі, і в нас живе Дух Божий, і кожен із нас не повинен цей Дух Божий осоромити. Тому що одного дня саме Господь буде судити нас і буде дивитися, чи змогли ми витримати цей хід у сторону Господа, чи змогли б не осоромитися перед Ним, чи брали разом з собою у своїх валізах лише золото, срібло і добрі справи нашого земного життя», – підсумував протоієрей Олександр Клименко та насамкінець побажав: «Дай Боже, щоб кожен із нас зміг, йдучи до Господа, не брати з собою нічого зайвого, чистим покаянням, чистою молитвою відкидати й опалити вже тут вогнем покаяння все зайве, а брати до Господа лише справжнє, все те, що знадобиться нам у Вічності».
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| С чего начинается вера? | <-- | --> | Святитель Митрофан Воронежский |
