Мученик Албан Британський (Веруламський), за переданням, постраждав близько 209 року в місті Веруламій. З IX століття це місто називається Сент-Олбанс, на честь святого. Нині це північне передмістя Лондона.
Згідно з відомостями, наведеними Бедою Вельмишановним, мученик Албан постраждав під час гоніння Діоклітіана; інші джерела відносять його мучеництво до часу правління Септимія Севера. Розповідь про мучеництво святого Албана запозичена Бедою із третьої, останньої редакції «Страстей святого Албана» («Passio Albani»), виявленої наприкінці XIX століття.
Беда так описує його мучеництво:
«… Тим часом Діоклітіан на сході й Максиміан Геркулій на заході плюндрували церкви і переслідували та вбивали християн удесяте після Нерона. Це гоніння було тривалішим і лютішим за всі попередні, бо тривало без перерв десять років, супроводжуючись спаленням церков, гоніннями невинних і стратами мучеників. Також і Британія здобула тоді велику славу своїми сповідниками Божими.
Під час гоніння постраждав святий Албан. Фортунат у своїй “Похвалі дівам”, де він перераховує блаженних мучеників, які прийшли до Господа зі всього світу, говорить про нього: “славний Албан, родючої Британії житель”. Коли безбожні правителі видали жорстокі едикти проти християн, Албан, який тоді ще був язичником, дав притулок якомусь клірику, котрий утік від переслідувань. Коли він побачив, що цей клірик дні і ночі проводить у постійних молитвах та бдіннях, благодать Божа зійшла на нього, і він став наслідувати свого гостя у вірі та благочесті. Дізнавшись невдовзі істину про спасіння, Албан відкинув морок ідолопоклонства і став щирим християнином.
Коли згаданий клірик уже прожив у нього кілька днів, до нечестивого правителя тієї області дійшли чутки, що в домі Албана ховається ще не підданий страті сповідник Христа, і він одразу ж велів своїм воїнам розшукати його. Після того як вони прийшли до будинку мученика, святий Албан сам вийшов до воїнів замість свого гостя, накинувши на себе його вбрання, тобто плащ. У цьому плащі його, міцно зв’язавши, повели на суд.
Сталося так, що в той час, коли привели Албана, суддя якраз підносив жертви демонам (за християнською традицією Беда скрізь іменує язичницьких богів демонами). Побачивши Албана, він розлютився через те, що його одновірець посмів віддати себе воїнам і наразитися на велику небезпеку заради гостя, якого він переховував. Він велів підвести Албана до зображень демонів, перед якими стояв, і сказав йому: “Ти вважав за краще приховати у себе заколотника замість того, щоб видати його воїнам, аби він зазнав заслуженої кари за хулу, яку зводить проти богів; за це ти сам зазнаєш покарання, котрого він уникнув, якщо відкинеш звичаї нашої релігії”. І святий Албан відкрито оголосив себе перед ворогами віри християнином, не злякавшись погроз правителя, та, озброюючись на духовну брань, сміливо відкинув його наказ.
Тоді суддя запитав його: “Із якої ти сім’ї і якого роду?”
Албан відповів: “Яке діло тобі до мого роду? Якщо ти бажаєш дізнатися про мою віру, то я християнин і готовий виконати обов’язок християнина”.
Суддя сказав: “Я вимагаю, щоб ти назвав своє ім’я; говори ж без зволікання”.
Він відповів: “Батьки мої назвали мене Албаном, і я присягаюся завжди служити й поклонятися істинному живому Богу, Який створив усе суще”.
Суддя в гніві вигукнув: “Якщо хочеш насолоджуватися дарами вічного життя, принеси жертви великим богам”.
Албан відповів: “Жертви, що ви приносите демонам, не допоможуть тим, хто жертвує, і не вгамують бажань і прохань тих, хто молиться. Навпаки, ті, хто поклоняються цим ідолам, на покарання будуть кинуті в пекло на вічні муки”.
Почувши це, суддя розлютився й велів бичувати святого сповідника Божого, сподіваючись, що під ударами той ослабне і втратить твердість духу, яка виразилася в його словах. Албан же, підданий найжорстокішим мукам, зносив їх терпляче і навіть радісно в ім’я Господа. І суддя, побачивши, що муки не змусили його зректися християнської віри, наказав стратити його смертю.
Коли його вели на страту, він підійшов до швидкої річки (мається на увазі річка Вер), що протікала між міським муром й ареною, де він мав постраждати, та побачив там велику кількість людей обох статей, усіх звань і віків, які зійшлися — без сумніву, за Промислом Божим, — щоб споглядати блаженного сповідника і мученика. Вони так заповнили міст, що того вечора його ледь можна було перейти. Там зібралися майже всі, і суддя залишився в місті сам, без помічників.
Святий Албан, палко бажаючи якнайшвидше прийняти муки, спустився до річки і звів очі до неба. Негайно ж дно річки оголилося в тому самому місці, і він побачив, що води розступилися і дали йому дорогу. Серед тих, хто бачив це, був і кат, посланий його стратити. Рухомий Божим напоумленням, він поспішив до святого, коли той ішов до місця страти, відкинув меч, який мав з собою, і простягнувся перед ним, виголошуючи, що готовий сам прийняти смерть разом з мучеником або навіть замість нього.
І ось, коли він із переслідувача істинної віри перетворився на її сподвижника, а інші кати зволікали, не наважуючись підібрати меч, що лежав на землі, преподобний сповідник Божий у супроводі натовпу піднявся на пагорб. Пагорб цей, густо порослий дикими квітами всіх видів, був за п’ятсот кроків від арени. Він не був ні крутим, ні стрімким, але сама природа забезпечила його гладкими пологими схилами, що плавно спускалися до рівнини. Давно він готував свою красу до того, щоб прийняти кров блаженного мученика.
Дійшовши до вершини пагорба, святий Албан попросив Господа послати йому воду, і одразу ж невичерпне джерело бризнуло від самих його ніг, аби всі бачили, що і вода служить мученику. Адже не міг святий, не залишивши води в річці, побажати її появи на вершині пагорба, якби не мав у цьому потреби. Річка ж, виконавши свою службу, повернулася в колишнє русло, але залишилася свідком діянь святого. І на тому самому місці славний мученик був обезголовлений та прийняв вінець життя, обіцяний Богом тим, хто любить Його. Але тому, хто підніс нечестиву руку на шию благочестивого, не довелося порадіти його смерті, бо очі його впали на землю разом з головою блаженного мученика.
У тому місці був обезголовлений і воїн, який з вищої волі відмовився стратити святого сповідника Божого. У цьому випадку ясно, що він, хоча й не омитий у водах Хрещення, омився власною кров’ю і сподобився увійти в Царство Небесне. Суддя ж, заляканий незвичайними небесними знаменнями, велів припинити переслідування й надалі виявляв повагу до того, як святі зустріли смерть, хоч і припускав, що міг змусити їх зректися християнської віри.
Тут, коли повернулися для християн часи миру, було збудовано доладну церкву на згадку про мучеництво святого Албана. І донині в тому місці зцілюються хворі й не перестають відбуватися різноманітні чудеса».
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| «Різдва Богородиці» Пустинно-Глинська ікона Божої Матері | <-- | --> | Сорок два мученика Аморийских |
