Про преподобного Акакія розповідає у своїй книзі преподобний Іоанн Ліствичник. Він пише про нього так:
Великий Іоанн Савваїт розповів мені подію істинну і гідну розповіді.
Був один старець, дуже лінивий і за характером злий; кажу, не засуджуючи його, а щоб показати терпіння святого, і ось що розповім вам. Той старець мав молодого учня на ім’я Акакій, з простим норовом і ціломудреним розумом, який так багато зла терпів від того старця, що багатьом навіть здасться це неймовірним, бо старець не лише докорами і безчестям докучав йому, а й щодня мучив його тілесними знущаннями.
Однак терпіння його було недаремне: тому що Акакій своєю покірною витривалістю і незлобивим стражданням здобув собі благодать Божу, яка звільняє його від вічної муки. Я ж (каже Іоанн Савваїт до Іоанна Ліствичника), бачачи щодня його таким, ніби він куплений раб або бранець і терпить крайню біду, навмисне зустрічав його й питав:
— Що ти, брате Акакію? як проводиш сьогоднішній день?
Він же відповідав:
— Як перед Господом Богом, — так мені добре.
І показував мені іноді сині очі, іноді шию, а то голову в ранах. Знаючи, що він чинить доброчесно, я казав йому:
— Добре, добре, терпи, брате, щоб досягнути спасіння тобі.
У такому становищі блаженний Акакій залишався у того суворого старця дев’ять років і, прохворівши трохи перед смертю, відійшов до Господа. Коли він був похований у сімейному склепі, то через п’ять днів старець вирушив до одного великого старця, який там жив, і сказав йому:
— Отче, брат Акакій, учень мій, помер.
Старець, почувши це, сказав:
— Не вірю тобі, старче, бо Акакій не помер.
Старець сказав:
— Отче, якщо не віриш мені, то піди сам і оглянь його гроб.
Тоді преподобний отець поспіхом встав, пішов зі старцем у гробницю блаженного страждальця і голосно вигукнув над гробом Акакія, звертаючись до нього, як до живого:
— Брате Акакію, чи помер ти?
Розсудливий послушник, виявляючи слухняність і після смерті, відповів:
— Не помер, отче, бо тому, хто зобов’язався чинити послух, неможливо померти.
Коли старець, у якого жив Акакій, почув це, то злякався і впав зі сльозами на землю. Потім він попросив у ігумена келію біля його гробу та, зачинившись у ній, прожив благочестиво, дбаючи про спасіння душі, і, після багатьох подвигів, відійшов до Господа Бога, Якому слава на віки. Амінь.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Святитель Лука Войно-Ясенецкий: «И в Израиле не нашел я такой веры» | <-- | --> | ЧУДОТВОРНАЯ ИКОНА БОЖИЕЙ МАТЕРИ ВЛАХЕРНСКАЯ |
