Свято-Покровський Голосіївський монастир

З чого починається навчання іконопису? Хто здатний освоїти це церковне мистецтво? Про особливості навчання іконописної майстерності проект «УНІАН-Релігії» дізнався у Православному центрі прикладних мистецтв ім. Іоанна Дамаскіна при Свято-Покровському Голосіївському монастирі. За висловом російських релігійних філософів, ікона – це вікно, що допомагає людині під час молитви поглянути в горній, тобто вищий світ. Російський філософ, богослов протоієрей Сергій Булгаков (1871–1944 рр.), розмірковуючи про мистецтво іконопису, свого часу зазначав: «Істинна творча ікона є явище Христа, Богоматері, ангелів, святих, раю, тут на землі. Тому в ній мистецтву дається взагалі найвище служіння, яке тільки може існувати, – звіщати славу Божу». Не так давно у Православному центрі прикладних мистецтв ім. Іоанна Дамаскіна, створеному стараннями намісника Голосіївського монастиря – архімандрита Ісаакія (Андроніка),відкрився факультет іконопису.

Свято-Покровський Голосіївський монастир

Свято-Покровський монастир Голосіївська пустинь розташований у дивовижно спокійному і благодатному місці. Таку ж тиху радість відчуваєш і в Православному центрі. Привітний директор і педагоги, ввічливі вихованці, просторі класні кімнати – напевно, саме таким має бути місце, в якому юнаків готують до високого служіння, виховують справжніх християн.

Клас Православного центру прикладних мистецтв ім. Іоанна Дамаскіна

За яким принципом відбирають на навчання майбутніх іконописців? З чого починається навчання? «Бо святі і за життя були сповнені Святого Духа. Так само і по смерті їх благодать Святого Духа невичерпна перебуває і в душах, і в тілах, і в їх рисах, і в святих їх зображеннях». «Якщо до тебе прийде один із язичників, кажучи: покажи мені твою віру … ти відведеш його в церкву і поставиш перед різними видами святих зображень». Преподобний Іоанн Дамаскін. БОГ ДАВ – УСІ ХЛОПЦІ ЗДІБНІ Православний центр імені Іоанна Дамаскіна розпочав свою роботу три роки тому. Факультет підготовки іконописців-художників був відкритий у вересні 2012 року. – Хлопці поки тільки вчаться малювати. Щоб у духовному плані вони не впадали в оману, ми вирішили простіше поставити завдання, – розповідає викладач образотворчого мистецтва Олена Сосненко. Зараз іконопису навчаються 14 хлопців, навчання відбувається у двох групах. Юнаки прибули вчитися з Одеської, Хмельницької, Рівненської, Сумської областей, є й кияни – із родин мирян та священиків.

Учні дуже зацікавлені і старанні

– Ось якось Бог дав так, що хлопці прийшли всі дивовижно здібні, смиренні й цілеспрямовані. Жодна дитина ще не відсіялася. Усі вони – дуже зацікавлені старанні діти. Тут вони несуть послух: трудяться в монастирі і вчаться. Але вони тримаються і прагнуть якомога більше насититися знаннями, – розповідає майстер виробничого навчання Ольга Ейсфельд. Вона зазначила, що при вступі до Центру необхідно скласти вступні іспити, для того, аби визначити рівень підготовки учня. Дітям пропонується написати простий натюрморт. Крім того, вони приносять папку зі своїми художніми напрацюваннями. Також береться до уваги середній бал шкільного атестата.

– Щоб потрапити на наш факультет, потрібно, аби все-таки була художня школа. Тобто дитина повинна вміти найелементарніше – тримати олівець, уміти ним користуватися, штрихувати. Далі, вже у процесі навчання, ми даємо завдання, які розвивають напрямок вже в іконописному плані, – зазначає викладач Олена Сосненко. – Перші роботи, звичайно, були, як то кажуть «млинець грудкою», – посміхається Олена Миколаївна. – Але за ці чотири місяці хлопці, я вважаю, вже вийшли на певний рівень. З`явилася акуратна лінія, вміння розкласти тон по-різному, зробити потрібний напрямок одягу, або гірки, чи архітектуру. «Ікона – це образ людини, в якій реально перебуває спопеляюча пристрасті і всеосвятна благодать Духа Святого … Якщо благодать просвічує всю людину, так що весь її духовно-душевно-тілесний склад охоплюється молитвою і перебуває у божественному світлі, то ікона очевидно запам`ятовує цю людину, яка стала живою іконою, подобою Бога». Леонід Успенський (богослов російського зарубіжжя).

Олена Сосненко, викладач групи Б: «У Центрі навчають традиційного стилю письма».

– Іконопису вчаться від 7 до 20 років, – говорить Олена Сосненко. – Це вельми складний процес, швидко він не відбувається. Я хлопцям постійно говорю, що в іконописця повинна бути акуратність, точність, як у ювеліра і, звичайно, щоб образ був схожий на того святого, якого пишуть. – Тут хлопчики навчаються 3 роки, які даються, щоб їх чогось навчити. Є ідея на останньому курсі запросити іменитих іконописців, які дали б нашим хлопцям хороший майстер-клас, – додає Ольга Ейсфельд. «Іконописець повинен твердо знати догмати Православної Церкви та вести життя глибоко-благочестиве, тому що призначення ікони – наставляти народ зображеннями. Тому ікони повинні повідомляти поняття істинні, відчуття благоговійні, точно – благочестиві. В іншому випадку ікона буде діяти так, як би діяв з кафедри проповідник, заражений псевдовченням або з одними знаннями літературними без пізнань богословських». Святитель Ігнатій (Брянчанінов).

У ІКОНОПИСЦЯ ПОВИННА БУТИ АКУРАТНІСТЬ І ТОЧНІСТЬ, ЯК У ЮВЕЛІРА За словами Олени Сосненко, одне з головних завдань – підготувати учнів до написання ікон на дошці. Наразі ж хлопці вчаться працювати з ДВП. – Це деревоволокниста плита, яку вкривають крейдою, спеціальним розчином. Коли все підсихає – зачищають. Саме ж майбутнє зображення спочатку малюється на папері. Я перевіряю помилки. Потім з тильного боку малюнок натирається графітом, лінії повинні перевестися акуратно одна до одної. Тому що в іконописі на справжньому левкасі не повинно бути ніяких похибок, – пояснює Олена Миколаївна. Викладач розповіла, що традиційно, навчаючись іконопису, учні протягом року опановували якийсь один прийом. Наприклад, один юнак цілий рік розтирав фарби, інший – виключно «левкасив». І якщо майстер бачив, що людина протягом року оволоділа цим прийомом, на наступний рік переводив його робити щось інше. Так іконописці минулого вчилися протягом семи років. «Ікони вимагаються нашою природою. Чи може природа наша обійтися без образу? Чи можна, згадуючи про відсутнього, не уявляти його? Чи не Сам Бог дав нам здатність уяви? Ікони – відповідь Церкви на кричущу потребу нашої природи». Праведний Іоанн Кронштадтський.

Сьогодні майбутні іконописці з Голосіївського монастиря вчаться правильно розтирати фарби. «У нас готові скла, є куранти (притертий до кам`яної плити товкачик для дуже тонкого розтирання фарб – Авт.), сухі пігменти. Будемо розтирати куранти вручну. Це відбувається з Ісусовою молитвою, за годинниковою стрілкою. Чому саме так? Тому що коли іконописець чи підмайстер працює, читаючи молитву «Господи, помилуй», то Господь невидимо стоїть у людини за спиною і керує її правою рукою. Тобто руки нам практично не належать у цей момент, тобто сюди вже Божа рука вкладається і сходить на людину святість Духа», – відповідає Олена Сосненко. «Молитися без ікон важко. Ікона збирає в собі увагу молитви, як збільшувальне скло збирає розсіяні промені в одну обпалюючу пляму». Сергій Фудель (російський богослов). У ІКОНОПИСУ ВСЕ ПОВИННО БУТИ СПРАВЖНІМВикладачі факультету іконопису розповіли, що в роботі використовують тільки сухі натуральні пігменти. – Візантійська ікона живе століттями, переживе наших бабусь, прабабусь, і залишається нашим онукам-правнукам. Чому? Тому що фарби – справжні сухі пігменти, які розчиняються курантом на вині з яйцем. Це роблять для того, щоб фарба була не яскрава, а насичена, глибока. М`яка фарба кличе всередину душі людини. І людина, природно, потягнеться до такої ікони – теплої, насиченої, яка любить людину і кличе її своїм святим образом», – говорить Олена Сосненко.

– У іконопису все повинно бути натуральне, справжнє, – продовжує Олена Сосненко. – Якось ми з хлопцями вивчали золочення ікони і задумалися: чи можна золото замінити, оскільки воно дороге? Ні! Тому що дешевий матеріал окислюється, і виходить тьмяність, жовті плями з`являються на іконах. Тобто в іконописі не можна заощадити, потрібно саме витратитися, вкласти в ікону душу, матеріал, тоді буде звучання, і люди до неї потягнуться. Таким чином, симбіоз духовного й матеріального дає колосальний результат впливу. Коли людина приходить до церкви і бачить таку ікону, то їй хочеться і плакати перед нею, і молитися, і прикластися.

Найскладніше в написанні ікони – зображення лику «Зображай фарбами згідно з Переказом, цей живопис так само істинний, як Писання в книгах, і Божественна благодать спочиває на ньому, тому що святе те, що він зображує». Святитель Симеон Солунський. ДУХІВНИК – ОЧІ, ВУХА І РУКИ ІКОНОПИСЦІВ Усі іконописці – ті, що вже відбулися, або ті, що тільки проходять навчання, повинні сповідатися, причащатися і обов`язково мати духівника. До речі, у багатьох юних іконописців духівники вже є – монахи Голосіївської пустині. – Людина, яка має духівника, вже міцно стоїть ногами на землі. Духівник у іконописця –це і вуха, і очі, і ноги, і руки. Тому духовне чадо, яке пише ікони, маючи такого міцного духівника, обов`язково у всіх питаннях з ним радиться. І обов`язково це все закріплюється потім – духівник благословляє. У будь-якій роботі це важливо, а особливо – в іконописі. Адже те, що відбувається всередині – потім виходить на святий образ, на дошку, – переконана Олена Сосненко. «Той образ, який пишеться з благоговінням, вбирає від побожного іконописця Благодать Божу і передає людям вічну розраду. Іконописець «перемальовує», переводить себе на ту ікону, яку він пише, тому його душевний стан має велике значення. Ікони проповідують і проповідують століттями. І коли хтось, наприклад людина, якій боляче, кидає погляд на ікону Христа або Божої Матері, то отримує втіху». Старець Паїсій Святогорець. НАЙГОЛОВНІШЕ ДЛЯ ІКОНОПИСЦЯ – БУТИ З БОГОМВідповідаючи на питання, що є найголовнішим у роботі іконописця, викладачі Православного Центру імені Іоанна Дамаскіна були одностайні: головне – бути з Богом. «Найголовніше для іконописця – бути з Богом. Душу свою врятувати і не втратити той дар, який Бог дав. Тому що за дар свій ти перед Богом відповідальність несеш, перед ним і відповіси за нерозумну розтрату отриманого дару», – сказала Ольга Ейсфельд.

Ольга Ейсфельд, викладач групи А: «Процес виготовлення ікони завершується її освяченням». «А наше головне завдання як педагогів-наставників – передати нашим учням свої досвід, знання та вміння, щоб вони могли йти далі, вибравши свій шлях», – завершила Олена Сосненко. «Ікони … не містять чудодійної сили, а Господу вгодно являти диво від них або в присутності їх: чи для збудження віри, що кимсь проявляється, або для того і іншого разом. Потім високе вшанування цих ікон уже послідує природно, як заради того, що Господу вгодно було через цю ікону явити милість Свою, так і тому, що сподіваються і собі сподобитися тієї ж милості в цією іконою». Святитель Феофан, затворник Вишенський. Ярослава Парака, «УНІАН-Релігії»