1559 року грецький (за іншими джерелами — болгарський) митрополит Неофіт, який подорожував Руссю, приїхав на Волинь. На знак подяки за гостинність, яку виявила до нього у своєму маєтку побожна дворянка Анна Гойська, до володінь якої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.
Найвірогідніше, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта. У південних слов’ян, як і в інших народів, був тоді поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів зі святих, пам’ять яких із покоління дв покоління відзначалася як сімейне свято. Прикметно те, що у всіх написах, що збереглися на тій іконі, письмо і мова слов’янські.
Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй господині.
Богоматір уві сні являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши наяву свідком того, як від Образу сходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.
По молитвам біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, покликала ченців. Ними був відслужений молебень, і святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору й віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.
Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква на честь Успіння Богоматері, а при ній було створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. Відтоді ікона стала називатися Почаївською.
До 1664 року різні чудотворіння не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився по всіх кінцях руської землі. Звідусіль стали стікатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч паломників.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредин через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, не представляла ніякого захисту для обложених.
Ігумен монастиря Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці й преподобному Іову Почаївському. Ченці та миряни ретельно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері й до раки з мощами преподобного Іова.
Вранці 23 липня, зі сходом сонця, татари тримали останню нараду про штурм обителі. Ігумен же велів співати акафіст Божої Матері. З першими словами «Взбранной Воєводі» над обителлю раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблистящийся распуская», з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі.
Татари взяли небесне воїнство за примару, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників. Тікаючи у паніці, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.
Нині чудотворна ікона поміщена в Успенському соборі Лаври в зіркоподібному кіоті в третьому ярусі іконостасу.
Кожен день о п’ятій годині ранку в Успенському соборі, освітленому в передранкових сутінках лише одними лампадами, монастирською братією служиться полунощниця.
Після неї, при співі тропаря «Непроходимая Врата», Чудотворний образ Почаївської Матері Божої повільно опускається і зупиняється на рівні людського зросту. Ікона тримається на двох шовкових стрічках. Поруч з нею стоїть ієромонах, званий за традицією «кіотним». Ченці, а слідом за ними і всі, хто молиться в храмі, безмовно і неквапливо підходять і прикладаються до чудотворного образу.
Також для поклоніння, святиню опускають щосуботи після соборного акафіста перед нею, а також у недільні та святкові дні після пізньої Божественної Літургії.
Чудеса зцілення у цієї ікони нескінченні, як і потік паломників, які приїжджають до неї в Лавру.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Преподобный Зосима, игумен Соловецкий | <-- | --> | Преподобний Полікарп, архімандрит Печерський, у Ближніх печерах |
