Багато чеснот в ньому з ранніх років насадив святий Симон, єпископ Володимирський і Суздальський. Він, будучи йому родичем по плоті, не хотів, щоб той і духом віддалявся від нього, а, як добрий корінь, намагався, щоб і паросток від нього був добрий. Тому, коли він сам із Печерського святого монастиря був узятий на престол єпископії Володимирської і Суздальської, туди ж взяв і блаженного Полікарпа. Там, заохочуючи його до наслідування доброчесного життя, говорив йому про корисні для душі передання, про які він сам дізнався із розповідей або із читання про святих блаженних чорноризців Печерських, котрі жили раніше; як суворо вони потрудилися й догодили Богові, так що і тут просіяли чудотворним нетлінням мощей своїх на знак отриманого ними на небі нетлінного вінця.
Якщо згодом блаженний Полікарп і пішов тілом від отця й наставника свого Симона, коли від його кафедри повернувся знову до свого Печерського монастиря, то чеснотами він перебував недалеко від того святого чоловіка, бо, вкорінивши глибоко в серці колишні повчання його, намагався зберігати і плекати їх в собі. І святий Симон знову не переставав і тут повчати його, відвідуючи його посланнями своїми, сповненими богонатхненних настанов і багатьох прикладів чеснот Печерських святих.
Маючи ці послання завжди перед очима своїми, блаженний Полікарп вписував на скрижалях серця свого всі слова отцівські, прочитував їх розумом, виконував же ділом, і так, подвизаючись суворо, зріс у чеснотах.
Згодом він був обраний архімандритом Печерської обителі. Прийнявши начальство у святій великій Печерській Лаврі, блаженний Полікарп старанно намагався зберегти всі устави монастирські, передані преподобним Феодосієм, не додаючи нічого чужого. І став він майстерним наставником до спасіння, саме таким ревним, якого вимагала та чудотворна Лавра, яка ним красувалася. Скрізь проходила слава про благочиння її під управлінням блаженного Полікарпа. І багато хто із благородних та державних князів, користуючись його порадами, були спонукані ним до багатьох чеснот.
Такий відомий випадок був з князем Київським Ростиславом Мстиславичем. Цей христолюбець, багато отримуючи духовної користі від чеснот цього святого, привчив себе до такої чесноти: у Святий Великий піст щосуботи й щонеділі він саджав у себе за обідом дванадцять Печерських чорноризців, тринадцятим же — архімандрита святого Полікарпа і, наситивши їх, відпускав з дарами. Сам він щотижня причащався Божественних Таїн, обливаючи лице своє сльозами, з багатьма стогонами і серцевими зітханнями, так що всі, хто бачив його в такому розчуленні, не могли втриматися від сліз. Коли ж закінчувався вже Святий Великий піст, тоді той же христолюбивий князь в Лазареву суботу скликав усіх святих Печерських і святоліпних старців, які просіяли постом, і, належно пригостивши всіх та подавши милостиню, відпускав з честю.
Також і від усіх монастирів скликав він та пригощав братію, але особливо дбав він про братію Печерську. Він дуже любив доброчесне життя як їх самих, так і, особливо, блаженного наставника їх Полікарпа, котрий в усьому наслідував самих першоначальних наставників, Антонія і Феодосія Печерських. Тому часто просив він цього святого прийняти його ченцем до свого монастиря, але святий Полікарп казав йому: «Княже благочестивий, Бог звелів вам жити так: чинити правду, судити праведним судом і незмінно стояти в хресному цілуванні». Князь же Ростислав відповідав йому: «Отче святий, князювання в цьому світі не може бути без гріха і вже змучило й виснажило мене своїми повсякденними печалями; хотів би я хоч трохи в старості моїй послужити Богу і понаслідувати таких князів і царів, які, пройшовши вузький і скорботний шлях, одержали Царство Небесне. Чув я про бажання великого в царях Константина, котрий вже з небес явився одному зі старців і сказав: “Якби я знав, яку велику честь отримує чин чернечий, що вогненними крилами вони безперешкодно злітають до Престолу Владики, я зняв би з себе вінець і царську багряницю й одягнувся б у чернечий одяг”».
Почувши це, блаженний Полікарп сказав: «Христолюбивий княже, якщо бажаєш цього від серця — то нехай буде воля Божа». Однак князь не встиг виконати свого бажання; але, що воістину мав він сердечне до того бажання, спонукуваний чеснотами цього святого, довів він так.
Коли розболівся він у Смоленську і наказав везти себе до Києва, сестра його Рогнеда, бачачи сильне знесилення брата, благала його: «Залишися тут в Смоленську, і ми покладемо тебе тут у створеній нами церкві». Він же відповідав їй: «Не робіть цього; а якщо у мене і немає сил, щоб везли мене до Києва, і якщо Бог візьме мене на шляху, нехай покладуть тіло моє в церкві, спорудженій батьком моїм, — в монастирі святого Феодора. Якщо ж Бог позбавить мене від цієї хвороби і подасть мені здоров’я, то я обіцяю бути ченцем в Печерському святому монастирі за блаженного Полікарпа».
Коли хвороба розвинулася в ньому ще сильніше і вже він був при смерті, то сказав священнику Симеону, своєму духовному отцю: «Ти даси відповідь Богу за те, що став на заваді мені постригтися від святого того чоловіка в Печерському монастирі, бо я істинно бажав того, і хай не вмінить мені Господь в гріх, що не виконав я обітницю». І так прийняв він блаженну кончину.
Початком і причиною таких великих чеснот цього приснопам’ятного князя був приклад подвижницького житія і богонатхненної бесіди преподобного отця нашого Полікарпа, який гідно начальствував за князювання його у святій чудотворній Лаврі Печерській. Не лише братію, а й мирських христоіменитих людей преподобний привертав добрими ділами до наслідування себе, наставляв на шлях покаяння та спасіння і так милостиво вів Богом вручену йому паству.
Мощі святого Полікарпа, архімандрита Печерського, спочивають в Ближніх печерах.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Почаївська ікона Божої Матері | <-- | --> | Святая мученица Христина |
