9 / 22 серпня 1993 року Архієрейським Собором Української Православної Церкви схиархімандрит Лаврентій Чернігівський, в миру Лука Євсейович Проскура, був причисленний до лику святих у чині преподобного. Церква прославила давно вже всенародно шанованого святого, праведність якого Господь ще за життя винагородив благодатними дарами зцілень тілесних і душевних хвороб за молитовним заступництвом, передбачення, смиренності і любові.
Схиархімандрит Лаврентій народився в 1868 році в селі Карильське Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Батько і мати були глибоко релігійними людьми й дітей виховували у вірі в Бога. Лука вчився в початковій земській школі, був дуже здібним. У тринадцять років він закінчив школу і був залишений помічником вчителя.
З дитячих років Лука регулярно ходив у церкву, мав прекрасний слух, співав у церковному хорі. Одного разу, коли він був у Коропі, познайомився з надзвичайною людиною — колишнім регентом імператорського хору, уродженцем цих місць, який відразу оцінив здібності юнака і став навчати його регентського мистецтва. Тут же він опанував гру на скрипці.
Близько року провів Лука в Коропі. Після повернення додому він став регентом свого сільського хору.
Родина жила бідно. Лука навчився шиття і своєю працею заробляв, щоб допомагати родині. До сімнадцяти років він став прекрасним кравцем, так що замовників у нього було завжди багато.
У цей час померла мати, і Лука вирішив піти в монастир. Але старший брат Варфоломій наполіг, щоб він не залишав родину. Важко було Луці відхилити свій твердий намір, але він змирився.
Зі своїм другом юності Симеоном Лука ходив пішки в Київ до отця Іони, щоб він благословив отримати духовну освіту. Але отець Іона сказав їм: «Ваша семінарія при вас», – і не благословив. Разом із Симеоном Лука їздив на Афон. Після наполегливих прохань Симеон був прийнятий до братії Афонського монастиря. А Луці один із афонських старців сказав повернутися на батьківщину, що він і зробив.
Невдовзі молодого талановитого регента запросили керувати хором Рихлівського Миколаївського монастиря. Спів у Рихлівському монастирі став приваблювати не тільки тих, хто приходив молитися; найчастіше регенти із інших місць спеціально приїжджали послухати хор, який набув чималої популярності.
Єпископ Чернігівський Антоній (Соколов), об’їжджаючи єпархію, відвідав Рихлівський монастир і залишився дуже задоволений співом. Після приїзду до Чернігова владика послав настоятелю розпорядження направити регента Луку Євсейовича в Чернігівський Троїцький архієрейський будинок для управління хором. Так приблизно в 1905 році Лука переїхав до Чернігова, де пройшло все його подальше життя.
В 1912 році, на сорок п’ятому році життя, Лука був пострижений в чернецтво з ім’ям Лаврентій. Через два роки він був рукопокладений на ієродиякона, а в 1916 році був висвячений на ієромонаха. У 1928 році згідно з рішенням екзарха України митрополита Михаїла отець Лаврентій був возведений у сан архімандрита.
Раніше, в 1923 році, він був таємно пострижений у схиму схиігуменом Києво-Печерської Лаври Гавриїлом. До самого закриття монастиря в першій половині 20-х років отець Лаврентій незмінно був регентом хору та уставщиком і завідував монастирським книгосховищем.
Поступово зростав і духовний авторитет отця Лаврентія. Він був строгим послідовником Православного віросповідання. До нього йшли і прості люди, і чернігівська інтелігенція. Приїжджі швидко дізнавалися, що в Троїцькому монастирі є духівник високого життя, і раді були до нього потрапити. Його любов до всіх, дар розсудливості, дар прозріння привертали не лише мирян, а і багатьох духовних осіб. Чернігівські єпископи дуже дорожили його судженням.
Коли закрили монастир, отець Лаврентій поселився в маленькому убогому будиночку. Богослужіння він звершував у невеликому Іллінському храмі. Так минуло двадцять років.
Настав час, коли закрили і цей храм. Позбавлений можливості в храмі прославляти Бога піснею, отця Лаврентій ніколи не залишав призначеного правила церковної молитви. Дбайливо зберігав він богослужбові книги і велику нотну бібліотеку. І коли його запитували: «Хіба ноти ще знадобляться?» – незмінно відповідав: «Звісно, будемо ще читати і співати».
Після зайняття Чернігова німцями в роки Другої світової війни було дозволено відкрити Троїцьку обитель. За закликом старця зібралися послушниці й віряни і приступили до відновлення обителі. Люди трудилися самовіддано, і вже в день Архістратига Михаїла, 21 листопада 1941 року за новим стилем, відбулося перше богослужіння в церкві Феодосія, розташованій під Троїцьким собором.
Наступного року було освячено й головний престол Троїцького собору. Hа хори піднявся дивовижний старець, і величний храм зголосився струнким співом. Зазвичай регенти диригують, стоячи обличчям до хористів, а отже, спиною до іконостаса, якщо хори влаштовані в західній частині храму. Однак отець Лаврентій завжди звернений був обличчям до вівтаря, а півчі розташовувалися симетрично півколом по обидві сторони, тоді як він був посередині.
Моральна чистота, духовна висота і невичерпна любов до людей викликали незвичайну прихильність до нього в кожному, хто хоч раз у житті удостоївся бачити його. Любов батюшки Лаврентія була особлива, не знала пристрасті, не дивилася на обличчя, на душевні якості. Він любив усіх і виявляв це почуття привітністю, увагою, порадою. Отець Лаврентій був великим психологом, він знав духовний світ людини у всіх його проявах і в найтонших відтінках. Всі від нього йшли зігріті християнською любов’ю, підбадьорені, з повним спокоєм на душі. Непоодинокими були випадки, коли отець Лаврентій запобігав лиху, рятував людей від смерті.
Що вражало в дарах отця Лаврентія? Чітка, певна відповідь на всі сумніви і питання. І коли одного разу близька до нього людина наважилася запитати: «Батюшко, звідки ви знаєте, що потрібно відповісти кожному, хто до Вас звертається, і завжди це буває правильне рішення?» – він відповів: «Hа думку наводить Бог, і відповідь у сказаному відразу».
Схиархімандрит Лаврентій помер 6 / 19 січня 1950 року. Чин похорону очолив єпископ Яків. За рішенням владики місцем поховання була визначена усипальниця під Троїцьким собором, де спочивають сім архієреїв.
До закриття монастиря у вересні 1962 року у храмі регулярно відбувалися панахиди за спочилим. Чернігівські архієреї вважали своїм обов’язком і честю помолитися біля могилки великого старця. Після скасування обителі доступ до усипальниці був закритий, однак двадцять шість років потому настав час, коли прочани знову отримали можливість молитися на могилі Лаврентія.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
