Преподобний Максим Сповідник народився в Константинополі близько 580 року і виріс у благочестивій християнській родині. В юності він здобув різнобічну освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, багато прочитав стародавніх авторів і досконало володів богословською діалектикою.
Коли преподобний Максим вступив на державну службу, знання і сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611–641 рр.). Але придворне життя обтяжувало його, і він пішов у Хрисопольську обитель (на протилежному березі Босфору, нині Скутарі), де прийняв чернечий постриг. Своєю смиренномудрістю він незабаром здобув любов братії і був обраний ігуменом монастиря, але й в цьому сані через свою незвичайну скромність він, за власними словами, «залишався простим ченцем».
633 року на прохання святого Софронія, майбутнього патріарха Єрусалимського, преподобний Максим залишив обитель і поїхав до Александрії. Святий Софроній став відомий на той час як непримиренний противник монофелітської єресі. Після того, як IV Вселенський Собор (451 р.) засудив монофізитів, котрі сповідували одну (Божественну) природу в Господі Іісусі Христі, єретики-монофеліти запровадили поняття єдиної Божественної волі та єдиної (Божественної) дії, що призводило до визнання відкинутого монофізитського лжевчення. Монофелітство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Єресь, посилювана національною ворожнечею, стала серйозною загрозою церковній єдності Сходу. Боротьба Православ’я з єресями особливо ускладнилася тим, що до 630 року три патріарші престоли на православному Сході виявилися зайнятими монофізитами: Константинопольський — Сергієм, Антіохійський — Афанасієм, Александрійський — Кіром.
Шлях преподобного Максима із Константинополя до Александрії лежав через Крит, де і почалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з єпископатом, який дотримувався єретичних поглядів Севера та Несторія. В Александрії та її околицях преподобний провів близько шести років. 638 року імператор Іраклій разом з патріархом Сергієм, прагнучи зменшити віросповідні розбіжності, видав указ, так званий «Екфесис», тобто «Виклад віри». У ньому було остаточно наказано сповідувати вчення про одну волю за двох природ Спасителя.
Захищаючи православ’я, преподобний Максим звертався до людей різних звань та станів, і бесіди ці мали успіх. «Не лише клір та всі єпископи, а і народ, і всі мирські начальники відчували в собі якийсь нездоланний потяг до нього», — свідчить його житіє.
Наприкінці 638 року помер патріарх Сергій, а 641 року помер імператор Іраклій. Імператорський престол посів жорстокий і грубий Констанс II (642–668 рр.), відвертий прихильник монофелітів. Посилилися нападки єретиків на православ’я. Преподобний Максим пішов до Карфагена і проповідував у ньому й околицях ще п’ять років. Коли туди прибув наступник патріарха Сергія патріарх Пірр, за переконаннями монофеліт, який залишив Константинополь через придворні інтриги, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року стався відкритий диспут. На ньому Пірр всенародно визнав свої помилки і побажав навіть вручити папі Римському Феодору письмове зречення від них. Преподобний Максим разом з Пірром вирушили до Рима, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього патріарха і відновив його в сані.
647 року преподобний Максим повернувся до Африки. Там на соборах єпископів монофелітство було засуджене як єресь. У 648 р. замість «Екфесиса» вийшов новий указ, складений за дорученням Констанса Константинопольським патріархом Павлом, — «Типос», тобто «Зразок віри». Він забороняв будь-які міркування як і про одну волю, так і про дві волі, визнаючи дві природи Господа Іісуса Христа. Тоді преподобний Максим звернувся до Римського папи Мартіна I (649–654), який змінив папу Феодора, з проханням винести питання про монофелітство на соборне обговорення всієї Церкви.
У жовтні 649 року було зібрано Латеранський Собор, на якому були присутні сто п’ятдесят західних єпископів і тридцять сім представників православного Сходу, зокрема преподобний Максим Сповідник. Собор засудив монофелітство, а його захисників з-поміж Константинопольських патріархів було піддано анафемі.
Коли Констанс II отримав визначення Собору, він наказав схопити і папу Мартіна, і преподобного Максима. Цей наказ було виконано через п’ять років, у 654 році. Преподобного Максима звинуватили у зраді вітчизни й ув’язнили. У 656 році його заслали до Фракії, а потім знову привезли до константинопольської в’язниці.
Преподобного разом з двома його учнями піддали дуже жорстоким тортурам: кожному відрізали язик і праву руку. Потім їх заслали до Колхіди. Але тут Господь явив невимовне диво: всі вони отримали здатність говорити і писати.
Преподобний Максим передбачив свою кончину, яка настала 13 серпня 662 року. Над могилою преподобного Максима ночами запалювалися три дивовижно явлених світильника і відбувалося безліч зцілень.
Преподобний Максим Сповідник залишив Церкві велику богословську спадщину. Його екзегетичні праці містять пояснення важких місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої і 59-го псалма, схолії до творів священномученика Діонісія Ареопагіта († 96 р.) і святителя Григорія Богослова († 389 р.). До екзегетики належить також пояснення богослужіння, що має назву «Містагогія».
До догматичних праць преподобного належать виклад його диспуту з Пірром, кілька трактатів і листи до різних осіб. У них міститься виклад православного вчення про Божественну сутність та іпостась, про Боговоплочення і про обоження людської природи.
Богослов’я преподобного Максима Сповідника, яке ґрунтується на духовному досвідному знанні великих отців-пустельників і використовує мистецтво діалектики, вироблене дохристиянською філософією, було продовжене й розвинене в працях преподобного Симеона Нового Богослова († 1021 р.) і святителя Григорія Палами († бл. 1360 р.).
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Старец Паисий Святогорец: От многопопечительности человек забывает Бога | <-- | --> | Старец Паисий Святогорец: Знание без божественного просвещения является катастрофой |
