Житіє преподобного Феодора мученика нерозривно пов’язане з його сучасником преподобним Василієм, з яким вони разом і постраждали від нечестивого князя і понині своїми святими мощами спочивають в одній раці в Ближніх печерах Святої Успенської Києво-Печерської Лаври.
У блаженного Феодора в його світському житті було велике багатство. Почувши ж євангельські слова Господні: «Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм» (Лк. 14:33), — він послідував цьому слову. І, залишивши все мирське і роздавши багатство вбогим, став чорноризцем в Печерському монастирі і ревно трудився в доброчесності.
За наказом ігумена він жив в печері, яка називається Варязькою, і в ній пробув багато років у суворій стриманості.
Цьому блаженному Феодору одного разу ворог приніс чималу печаль і тугу за маєток, розданий вбогим, приводячи йому на думку довгі роки життя, знемогу плоті і бідність монастирської їжі. І почав він від скорботи переходити в розпач, обтяжуючись злиднями, та довго затьмарював його ворог, та цю скорботу він явно відкривав своїм друзям.
Був у тому ж монастирі чорноризець на ім’я Василь, довершений інок. Він бажав втішити і відвернути від відчаю Феодора. Феодор, почувши собрата, став оплакувати своє прогрішення. І з тих пір між цими двома ченцями утворилася приязнь.
Феодор досягав успіху в заповідях Господніх і робив все, що праведно, благоугодно, свято і непорочно. Тоді диявол, будучи жорстоко уражений тим, що не зміг його таким чином привернути до сріблолюбства, знову озброївся на преподобного і розставив йому інші спокуси для тієї ж смерті. Одного разу Василій був відісланий ігуменом на один послух, де пробув три місяці. Ворог, знайшовши цей час зручним для своїх підступів, перевтілився виглядом на Василія і дійшов до печерного брата, представляючись, що бесідує з ним про корисні речі. «Феодор, — сказав він йому, — як тепер досягаєш успіхів ти? Чи припинилася в тобі бісівська брань? Або він тобі ще творить капость, збуджуючи любов до стяжання і пробуджуючи спогад про розданий вбогим маєток?»
Феодор ж, не зрозумівши, що це біс, і думаючи, що це говорить йому брат, відповідав: «Твоїми молитвами, отче, я зростаю; зміцнюваний тобою, не послухаю я думок, що навіваються бісами. І якщо тепер ти що накажеш, зроблю з ревністю, послухаю тебе, тому що я отримав велику користь для душі моєї через твої настанови». Біс же, уявний брат, відчувши сміливість від того, що Феодор не пом’янув імені Господа Бога, сказав йому: «Даю тобі ще іншу пораду, яка дасть тобі спокій, і незабаром ти отримаєш від Бога нагороду за розданий тобою маєток. Проси у Господа Бога, щоб Він подав тобі безліч золота і срібла, і не давай нікому входити до тебе, і сам не виходь з цієї печери». Брат же обіцяв виконати все це.
Тоді відійшов від нього пронирливий біс і, невидимо наштовхуючи його на помисел про знахідку скарбу, схиляв його до молитви про те. Феодор, молячись Господу, щоб отримати від нього скарб, обіцяв все роздати на милостиню. Заснувши, він бачив уві сні біса, світлого і прикрашеного, як Ангел, котрий показував йому в печері скарб.
Він, через кілька днів прийшовши на показане місце і почавши копати, знайшов великий скарб зі срібла і золота і багатоцінні сосуди.
Після цього прийшов знову біс в образі Василія і сказав печернику: «Де даний тобі скарб? Той, що з’явився тобі, сказав і мені, що, по твоїй молитві мені дано буде безліч золота і срібла». Відповідав йому печерник: «Для того просив я у Бога, щоб, якщо подасть Він мені, все роздати на милостиню, і думаю, що для того Він і дав мені». Супостат сказав йому: «Бережись, брат Феодор, щоб ворог знову не завдав тобі скорбот за роздачу, як і раніше, бо це дано тобі замість того, що роздав ти убогим. Я даю тобі пораду, взявши це, йти в іншу країну і там купити маєток для прожиття свого». Феодор почав сумніватися в правильності його слова.
Але, повіривши бісу, як брату, почав таємно готувати вози і сосуди, в які треба було зібрати скарб, щоб вийти з печери туди, куди виведе його біс. У той час повернувся з дороги Василій, котрий врятував раніше Феодора від злого помислу, і прийшов до печери, щоб побачити брата, що проживає в ній, і сказав йому: «Брате Феодоре, як тепер перебуваєш ти в Бозі? Довго я не бачив тебе».
Феодор здивувався цьому привітанню і відповідав: «Що ти кажеш, ніби давно не бачив мене. І вчора, і перед учорашнім днем, і постійно ти був зі мною, повчаючи мене, і я вже вирушаю в дорогу, як ти наказав мені». Василій ще більше здивувався такій відповіді і виголосив заборонну молитву, закликавши на допомогу святих, і, мудро наставивши Феодора, відійшов в монастир, в свою келію.
І після цього біс не посмів більше з’явитися Феодору. Феодор ясно зрозумів спокушання пролазливого ворога і з тих пір кожного, хто приходив до нього, спершу примушував створити молитву Ісусову.
Примусив себе блаженний Феодор до важкої роботи. Він поставив в печері жорнова і почав працювати на братію, приносячи з монастиря жито і розмелюючи його сам, своїми руками, і проводив без сну всі ночі, працюючи в ручній справі і в молитві; коли ж наступав день, він відносив борошно і знову приносив жито. І так працюючи багато років, чимало полегшував монастирських робітників і не соромився цього труда.
Феодор і Василій постановили між собою богоугодне рішення, ніколи не приховувати один від одного своїх думок, але все обговорювати разом, чи що угодне Богу. Після взаємної наради Василій увійшов перебувати в безмовності в печеру, Феодор ж через старість вийшов з печери, щоб жити в стороні монастиря.
Біси ж, явно викриті в наклепах своїх Феодором і Василієм, не могли стерпіти цього докору.
Прийшов біс в образі Василія, котрий перебував в безмов’ї тоді в Варязькій печері, до одного з радників княжих, боярину дуже сердитому і лютому, нечестивому словом і ділом, якому Василій був знайомий, і сказав йому звабник так: «Феодор, перш за мене бувший в печері, знайшов багато скарбів, золота і срібла, і багатоцінних сосудів і, взявши це, хотів бігти в іншу країну, я ж утримав його. І тепер він представляється юродивим і водиться з бісами, наказуючи їм молоти і носити дерева з берега на гору, а скарби обережно зберігає до зручного часу, щоб потай від мене піти з ними, куди захоче. Князю ж від цього не буде ніякої вигоди».
Почувши це від біса, мнимого Василія, боярин привів його до князя Мстислава Святополковича і розповів йому про все. Князь хотів було випросити у святого, де заховано золото, і віддати частину йому. Але святий був непохитний у своєму подвигу. Блаженний же Феодор сказав: «Я не хочу брати нічого такого, що мені не на користь; все б я віддав вам, так як ви служите тому, від чого я вільний; але Господь відняв у мене пам’ять того місця, де я сховав скарб». Тоді князь в гніві сказав слугам: «Наказую скувати цього монаха по рукам і по ногам і три дні не давати йому хліба та води за те, що він не побажав моєї милості». Покликаний був до князя і святий Василій, якого той наказав мучити без милості, як Феодора. І, не перенісши викриття і нетверезий від вина, він, взявши стрілу, поранив нею блаженного Василія. Василій же, вийнявши стрілу з тіла, кинув її князю, кажучи: «Цією стрілою через недовгий час ти сам будеш поранений», що і збулося за передбаченням преподобного. Але перед тим князь наказав святих, ледве живих від мук, ув’язнити окремо в темницю, щоб наступного дня піддати їх ще більш важким мукам.
І в ту ніч обидва преподобних уснули чесною перед Господом смертю, і вивів Господь з темниці душі їх.
Дізнавшись про це, зібралася братія і взяла тіла святих мучеників; і поховали їх з честю в печері Варязькій, в якій вони працелюбно подвизалися.
Потім вони були перенесені в печери преподобного Антонія, де і донині лежать нетлінно, в закривавленому одязі і власяницях, які теж залишаються нетлінними.
Незабаром після блаженної їх смерті збулося пророцтво преподобного Василія: князь Мстислав Святополкович застрелений був у Володимирі на стіні, борючись з князем Володимиром Ігоровичем; і тоді, впізнавши стрілу свою, якою він поранив блаженного Василія, сказав: «Ось, я помираю тепер за преподобних Феодора і Василія».
Отже, злий вбивця отримав відомщення по ділам своїм. Преподобні ж страждальці, як переможці диявола, що перемагає сріблолюбством, увінчалися не тлінним сріблом і золотом, але славою і честю вічною.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Старец Паисий Святогорец: Загрязнение и разрушение окружающей среды | <-- | --> | Церковный год (продолжение) |
