Преподобний і богоносний отець наш Феодосій народився в місті Василькові, яке й зараз знаходиться неподалік від Києва, але невдовзі батьки разом з ним переїхали до Курська, де він «зростав тілом, зростав і духом в премудрості й любові Божій». З самого раннього дитинства він майже щодня відвідував церковні богослужіння і хотів присвятити всього себе служінню Богу. Після смерті батька він став вести ще більш подвижницьке життя.
Одного разу він навіть втік із дому з мандрівниками, бажаючи разом з ними побачити ті місця, де жив і проповідував Христос Спаситель. Дізнавшись про це, мати наздогнала його, побила і привезла назад додому. Потім вона просила у нього пробачення і благала більше ніколи не залишати її, бо любила його більше за інших дітей. Преподобний Феодосій продовжував ходити до храму і допомагав місцевому священнику, готуючи просфори для богослужіння. Була у нього ще одна спроба втекти із дому, але мати знову його повернула.
Через деякий час блаженний Феодосій пішов до кузні і попросив скувати йому вериги із заліза, обвив їх навколо пояса і так ходив. Залізо було вузьке і врізалося в тіло, а він терпів, немов не відчуваючи ніякого болю. Побачивши це, мати зірвала з нього одяг та вериги і змусила надіти гарний одяг.
Богобоязливий юнак не міг терпіти того, що мати змушувала віддалятися його від Бога. Дотримуючись заповіді Христа: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене» (Мф. 10:37), преподобний Феодосій таємно вирушив до стольного града Києва. Прийшовши до преподобного Антонія, він сподобився прийняти з благословення засновника святої обителі чернечий постриг на двадцять четвертому році життя. Відтоді й почалися його великі чернечі подвиги помірності, посту і молитви в Печерському монастирі.
Мати преподобного не могла заспокоїтися від того, що не було поруч з нею улюбленого сина, і розпочала його пошуки. Коли вона знайшла його в Київському монастирі, то побачила його обличчя, яке змінилося від великого утримання і праці. Впавши на шию його, вона довго плакала гіркими сльозами. Але син зміг переконати її в тлінності цього світу й в необхідності трудитися для Царства Божого, і через кілька днів мати сама сказала йому, що хоче прийняти чернечий постриг та залишитися в жіночому монастирі до кінця своїх днів. Після цього преподобний Феодосій ще більше став подвизатися, і Господь дав йому владу повелівати нечистими духами.
Також преподобний після примноження на Київських пагорбах братії монастиря запровадив у ньому Студійський чернечий устав, за яким і донині живуть ченці святої Печерської обителі. Згодом від Печерського монастиря всі руські монастирі прийняли саме цей устав, переданий преподобним Феодосієм.
Кожного дня преподобний Феодосій обходив келії ченців, щоб дізнатися спосіб життя і старанність всякого. З любов’ю він виправляв помилки кожного із братів і спрямовував на шлях істинного покаяння. Ось як він повчав їх: «Молю вас, браття, трудімося в пості і молитві, подбаймо про спасіння душ наших, зречімося злоби нашої і лукавих шляхів, які суть — розпуста, крадіжка, марнославство, сварки, пияцтво, об’їдання, братоненависництво. Ухилімося, відвернімося від всього цього, браття, але підемо шляхом Господнім, який веде нас в небесну нашу вітчизну. Шукаймо Бога плачем, сльозами, постом, бдінням, покірністю і послухом, щоб тим придбати у Нього милість. Ще ж зненавидьмо світ цей, завжди згадуючи слова про те Господа: “коли хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учнем” (Лк. 14:26); і ще: “Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її” (Мф. 10:39). Тому і ми, браття, як відреклися від світу, відречімося і від того, що в ньому. Зненавидьмо всяку неправду, всяку мерзенну річ, не повертаймося до колишніх гріхів наших, як пес до своєї блювотини. Бо, як сказав Господь: “хто поклав руку свою на рало і озирається назад, той не благонадійний для Царства Божого” (Лк. 9:62). Як уникнемо нескінченної муки, закінчуючи життя це в лінощах, без покаяння? Треба нам, браття, назвавшись ченцями, повсякденно каятися в гріхах своїх. Бо покаяння є шлях, що приводить до Царства Небесного. Покаяння є ключ до Царства Небесного, без якого не можна туди увійти нікому. Покаяння є шлях, який повертає нас до своєї батьківщини. Тримаймося, браття, цього шляху, прикріпімо до нього ноги наші. До цього шляху не наближається змій лукавий; ходити тим шляхом важко, а потім буде радісно. Отже, браття, борімося, перш ніж настане той останній день, щоб отримати добре, уникнімо злої долі, яка буде для недбайливих і тих, котрі живуть без покаяння».
Прославився преподобний Феодосій не тільки тим, що завдяки його молитвам ще за його життя сталося багато чудес, а й тим, що навіть київський князь Ізяслав приходив до нього за порадою та духовним повчанням. І ніколи не відмовляв йому преподобний, вказуючи на те, яким необхідно бути князю в управлінні, щоб досягнути Царства Небесного.
Під час ігуменства свого подвизався він багатьма трудами не лише заради свого спасіння, а й заради спасіння врученого йому стада.
Ніколи не бачили, щоб преподобний лив воду на своє тіло, а мив він тільки руки і обличчя. Ночі преподобний проводив у молитвах, зі сльозами віддаючи хвалу Богу і часто схиляючи коліна до землі. Великі скорботи і спокуси творили тоді в печері злі духи преподобному.
Одного разу, коли після повечір’я він хотів трохи заснути і сів (бо ніколи він не лежав), пролунав в печері гучний крик безлічі бісів, як ніби одні їздили на колісниці, інші били в тимпани, інші сопіли в сопілки і здіймали разом такий шум, що печера тряслася. Почувши все це, преподобний не побоявся, не жахнувся, а, захистивши себе зброєю хреста, встав та почав співати Псалтир, і тоді той шум та голоси притихли. Коли ж після молитви він сідав, знову почувся, як і раніше, голос незліченних бісів. А преподобний вставав знову і починав спів псалмів. Так багато днів і багато ночей надокучали йому злі духи, не даючи йому анітрохи заснути, поки він не переміг їх зовсім благодаттю Божою і не отримав над ними таку владу, що вони і здалеку не сміли приступити до того місця, де преподобний творив молитву, а бігали від нього.
Передбачаючи свою кончину, він зібрав всю братію, яка несла свій послух у монастирі, і повчав їх стояти в Православній вірі, говорячи, що краще за неї немає віри і що тільки в ній людина може знайти спасіння.
Помер він в 1074 році. Того року молитвами преподобного Феодосія примножилися всякі блага в його монастирі, і на землях був достаток, і був приплід худоби в небувалих розмірах. І донині безліч чудес відбуваються по молитвам засновника святої Печерської обителі.
Мощі преподобного були заховані братією монастиря від наруги під час монголо-татарської навали і досі приховані для нас. Залишився тільки його гроб, у який за благочестивою традицією опускають волосся всіх, хто приймає постриг в Печерському монастирі, — тих, за кого преподобний Феодосій обіцяв молитися біля Престолу Божого до кінця віку.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Пророк Михей | <-- | --> | Святитель Лука Войно-Ясенецкий: «Приидите ко мне все труждающиеся и обремененные…» |
