Священномученик Кіпріан, єпископ Карфагенський, народився близько 200 року в місті Карфагені, що в Північній Африці, в сім’ї багатого сенатора-язичника. Він отримав прекрасну світську освіту та став блискучим оратором, учителем красномовства й філософії в Карфагенській школі.
Кіпріан часто виступав в судах як заступник і захисник у справах своїх співгромадян. Майно, яке дісталося від батьків та було нажите своєю діяльністю, знаменитий ритор витрачав на розкішні бенкети, проте вони не могли заглушити в ньому жаги до Істини.
В цей час Кіпріан зацікавився християнством і читав твори апологета пресвітера Тертулліана. Згодом він познайомився з карфагенським священником Цецилієм, який навернув сорокашестирічного Кипріана до віри Христової. Перед прийняттям Хрещення він цілковито змінив своє життя, повністю роздав своє майно і переселився до дому Цецилія.
Приблизно за рік після Хрещення Кіпріан був висвячений на пресвітера, а коли помер Карфагенський єпископ Донат, всі однодушно обрали єпископом святого Кіпріана. Він дав свою згоду, підкоряючись наполегливим проханням, і був рукопокладений близько 248 року.
Святитель насамперед зайнявся церковним благоустроєм та викоріненням пороків в середовищі кліриків і пастви. Святе життя єпископа Кіпріана спонукало всіх наслідувати його благочестя, милосердя і мудрість. Плідна діяльність святителя стала відомою за межами його єпархії. Єпископи інших кафедр часто зверталися до нього за порадою, як вчинити в тому чи іншому випадку.
В цей час якраз розпочалися гоніння імператора Декія (249–251 рр.). У сонному видінні святителю було відкрито про гоніння і наказано втекти. Його життя було потрібне пастві для зміцнення віри та мужності серед гнаних.
Перед від’їздом із єпархії святитель Кіпріан розділив церковне майно між усіма кліриками для надання допомоги нужденним і надалі надсилав додаткові кошти. Залишивши єпархію, він тримав постійний зв’язок з карфагенськими християнами через своїх посланців, писав листи до пресвітерів, сповідників і мучеників.
В умовах гоніння деякі християни, злякавшись мук, принесли жертву язичницьким богам. Святитель Кіпріан написав усій карфагенській християнській громаді послання, у якому зазначив, що відпалих у часи гонінь можна приймати до Церкви, але цьому має передувати розгляд обставин, за яких сталося відпадіння. Також мала бути перевірена щирість каяття тих, хто впав. Приймати їх можна було лише після церковного покаяння і з дозволу єпископа. Святитель Кіпріан писав єпископам інших єпархій, питаючи про їхню думку, і від усіх отримав схвалення своїх розпоряджень.
Під час своєї відсутності святий Кіпріан уповноважив чотирьох кліриків перевірити життя людей, які готувалися до висвячення на пресвітера і диякона. Це зустріло спротив мирянина Фелікіссима й пресвітера Новата, які підняли збурення проти єпископа. Святитель Кіпріан відлучив Фелікіссима і шістьох його прибічників. У своєму листі до пастви святитель переконував не відділятися від єдності Церкви, підкоритися законним розпорядженням єпископа і чекати його повернення. Цей лист утримав більшість карфагенських християн у вірності Церкві.
На Помісному Соборі 251 року, який відбувся після повернення єпископа Кіпріана, було ухвалено судження про можливість прийняття до Церкви відпалих у разі принення ними церковного покаяння, а також підтверджено відлучення Фелікіссима.
Коли почалося нове гоніння на християн з боку імператора Валеріана (253–259 рр.), карфагенський проконсул Патерн звелів святителеві принести жертву ідолам. Він твердо відмовився виконати це, а також назвати імена і місце перебування пресвітерів Карфагенської Церкви. Єпископа заслали до місцевості під назвою Курубіс. У день, коли святий Кіпріан прибув до місця заслання, він побачив сон, що передвіщав йому скору мученицьку кончину.
Перебуваючи у вигнанні, святитель Кіпріан написав багато листів і книг. Бажаючи постраждати в Карфагені, він сам повернувся туди. Приведений на суд, він був залишений на волі до наступного року.
Поставши перед судом знову, священномученик Кіпріан спокійно й твердо відмовився принести жертву ідолам і був засуджений на усічення мечем. Почувши вирок, єпископ сказав: «Дяка Богові!» — і весь народ в один голос вигукнув: «І ми хочемо померти з ним!»
Прийшовши на місце страти, святитель подав усім благословення й розпорядився дати від нього двадцять п’ять златниць катові. Потім він сам зав’язав собі очі, руки дав зв’язати пресвітеру й іподиякону, які стояли біля нього, і прихилив голову. Християни з плачем постилали перед ним хустки й убруси, аби зібрати кров священномученика.
Святий Кіпріан прийняв мученицьку смерть за Христа в 258 році. Тіло святителя вночі було взяте і поховане на приватному кладовищі прокуратора Макровія Кандидіана.
Згодом, за короля Карла Великого (771–814 рр.), чесні мощі священномученика Кіпріана було перенесено до Франції.
Святитель Кіпріан Карфагенський залишив для Церкви дорогоцінний спадок, а саме свої твори і вісімдесят листів. Його твори були прийняті Церквою як зразки православного сповідання і читалися на Третьому і Четвертому Вселенських Соборах.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Церковная иерархия | <-- | --> | Начало индикта – церковное новолетие. |
