Священномученик Вавила і з ним три отроки: Урван, Прилідіан, Єполоній та мати їхня Христодула прийняли мученицьку кончину за часів правління імператора Декія (249-251 рр.).
Під час свого перебування в місті Антіохії імператор влаштував велике свято на честь язичницьких богів. Одночасно з цим святий і богобоязливий єпископ Антіохійський Вавила звершував у храмі Божественну літургію. Він молився за свою паству і навчав її мужньо переносити всі випробування за віру в Христа. Після ідолослужіння Декій, бажаючи бачити звершення Божественних Таїн, вирішив увійти до храму і своїм відвіданням осквернити святиню Господню.
Про це було повідомлено єпископові, і він, не бажаючи впустити нечестивця до храму Божого, вийшов йому назустріч і зупинив його на порозі церкви. Коли імператор спробував ближче підійти до церковних дверей, святий Вавила рукою відштовхнув його так, що той змушений був відмовитися від свого наміру. Він хотів тут же помститися святому, але, бачачи велике скупчення християн, побоявся їхнього збурення.
Наступного дня розгніваний імператор наказав піддати вогню християнський храм, а єпископа Вавилу привести до нього. На запитання про те, як міг він образити царську гідність, не пустити імператора до храму і не віддати йому належної пошани, святий єпископ відповів: «Якщо хто повстає на Бога і хоче завдати образи Його святині, той не лише не гідний почестей, а й стає ворогом Господа».
Імператор зажадав, щоб святий єпископ вклонився ідолам і так спокутав свій злочин, погрожуючи стратою в разі відмови. Але, переконавшись, що мученик залишається твердим у своїй вірі, він наказав воєначальнику Вікторину вдягнути на нього важкі ланцюги і з ганьбою водити містом. На це святий мученик відповів: «О царю, для мене ці ланцюги так само почесні, як для тебе твій царський вінець, а страждання за Христа для мене приємні, як приємна тобі твоя царська влада. Смерть за Безсмертного Царя так само для мене бажана, як для тебе твоє життя».
На суді разом з єпископом Вавилою перебували троє юних братів, які не залишали його навіть у найтяжні хвилини. Побачивши їх, імператор запитав: «Чиї це діти?» «Це мої духовні чада, — відповів святий, — я їх народив благовістям, вигодував повчанням, виростив настановами, і ось у малому тілі перед тобою великі мужі й досконалі християни. Випробуй — і побачиш».
Імператор випробував усі способи спокусити юнаків та їхню матір Христодулу до зречення Христа, але марно. Тоді в люті він наказав нанести кожному з них рани за кількістю їхніх років. Першому завдали дванадцять ран, другому десять, а третьому сім.
Відпустивши матір і дітей, мучитель знову викликав святителя. Він хотів обдурити єпископа, сказавши, що його чада відреклися від Христа. Однак ця брехня була одразу розкрита і не принесла йому успіху. Тоді він у люті наказав повісити всіх мучеників на дереві і став палити їх вогнем.
Бачачи стійкість і мужність святих, імператор, зрештою, засудив їх на мученицьку смерть через усікновіння мечем († близько 251 р.).
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Жития пророка Захарии и праведной Елисаветы. | <-- | --> | Мучениця Єрміонія |
