Преподобна Феодора і її чоловік жили в Александрії. У їхній родині панували любов та злагода, і це було ненависне ворогові спасіння. Спонукуваний дияволом, один багатий чоловік спокусився красою молодої Феодори і став усіма способами схиляти її до перелюбу, але довгий час не мав успіху. Тоді він підкупив жінку-звідницю, яка ввела в оману довірливу Феодору, сказавши, що гріх, скоєний уночі, Бог не ставить в провину. Феодора зрадила свого чоловіка, але невдовзі схаменулася. Усвідомивши мерзенність падіння, вона зненавиділа себе, нещадно била себе по обличчю і рвала на голові волосся.
Совість не давала їй спокою, і Феодора вирушила до знайомої ігумені й розповіла про вчинений злочин. Ігуменя, бачачи розпач молодої жінки, збудила в ній віру в Божественне прощення і нагадала євангельську притчу про грішницю, яка омила сльозами ноги Христа і отримала від Нього прощення своїх гріхів. У надії на милосердя Боже Феодора сказала: «Вірую Богу моєму і відтепер не чинитиму такого гріха, а вчинений постараюся загладити». Тієї ж хвилини преподобна Феодора вирішила піти в монастир, щоб очиститися в подвигу і молитві.
Вона таємно покинула сім’ю і, переодягнувшись в чоловічий одяг, попрямувала до чоловічого монастиря, бо боялася, що чоловік знайде її в жіночій обителі. Ігумен обителі не благословив пустити Феодору навіть у двір, випробовуючи її твердість. Преподобна Феодора залишилася ночувати біля воріт. Вранці вона, припавши до ніг ігумена, назвалася Феодором із Александрії і просила залишити її в монастирі для покаяння й чернечих подвигів. Бачачи щиросердний намір, ігумен погодився.
Навіть досвідчені ченці дивувалися всенічним уклінним молитвам, смиренню, терпінню і самовіддачі Феодора. Свята подвизалася в монастирі вісім років. Її тіло, колись осквернене перелюбом, стало видимим сосудом благодаті Божої і вмістилищем Святого Духа.
Одного разу святу було послано до Александрії для купівлі хліба. Благословляючи її в дорогу, ігумен наказав у разі затримки в дорозі зупинитися в сусідньому Єнатському монастирі. У готелі Єнатського монастиря проживала тоді дочка ігумена, яка прийшла провідати батька. Спокушена красою молодого ченця, вона стала схиляти преподобну Феодору до гріха любодіяння, не знаючи, що перед нею жінка. Почувши відмову, вона вчинила гріх з іншим гостем і зачала. Преподобна ж, купивши хліб, повернулася до своєї обителі.
Через деякий час батько безсоромної дівиці, помітивши скоєний злочин, став випитувати у доньки, хто її спокусив. Дівиця вказала на Феодора ченця. Батько негайно повідомив настоятеля монастиря, де подвизалася преподобна Феодора. Ігумен покликав Феодора і розповів йому про звинувачення. Чернець твердо відповів: «Бог свідок, я цього не робив». Ігумен, знаючи чистоту і святість життя Феодора, не повірив наклепу.
Коли любодійка народила, єнатські ченці принесли немовля до монастиря, де жила подвижниця, і стали докоряти ченцям за нечисте життя. Цього разу й ігумен повірив наклепу і розгнівався на невинного Феодора. Немовля вручили преподобній і з безчестям вигнали її з монастиря.
Феодора смиренно скорилася новому випробуванню, вбачаючи в ньому спокуту колишнього гріха. Вона оселилася з дитиною неподалік від обителі в хижі. Пастухи із жалю давали молоко для немовляти, а сама преподобна харчувалася тільки дикими травами.
Протягом семи років, переносячи негаразди, свята подвижниця перебувала у вигнанні. Нарешті на прохання ченців ігумен дозволив їй повернутися до монастиря разом з немовлям, де вона два роки прожила в затворі, повчаючи дитину страху Божого.
Ігумен обителі отримав від Бога одкровення, що гріх ченця Феодора прощено. Благодать Божа перебувала на Феодорі, і незабаром усі ченці стали свідками знамення, яке звершилося молитвами подвижниці. Одного разу в тій місцевості під час посухи пересохли всі джерела води. Ігумен сказав братії, що тільки Феодор зможе відвернути лихо. Покликавши преподобну, ігумен велів їй принести воду із висохлого колодязя. З благословення ігумена преподобна Феодора принесла воду, після чого вода в колодязі вже не пересихала. Смиренна Феодора говорила, що чудо сталося по молитві і вірі їхнього ігумена.
Перед смертю преподобна Феодора зачинилася в келії з отроком і заповіла йому любити Бога, коритися ігуменові й братії, зберігати мовчання, бути незлобивим і лагідним, уникати лихослів’я та гульби, любити нестяжательність, згадувати їхнє мандрівне життя. Після того, ставши на молитву, вона востаннє просила у Господа прощення гріхів. Разом з нею молився й отрок. Невдовзі слова молитви завмерли на вустах подвижниці, і вона спокійно відійшла в небесний світ († бл. 474–491 рр.).
Господь відкрив ігумену про духовну досконалість ченця Феодора і його таємницю. Настоятель, аби зняти наклеп з покійної, у присутності настоятеля й братії Єнатської обителі розповів про видіння і для посвідчення відкрив груди преподобної. Єнатський ігумен і братія здригнулися від жаху за свій великий проступок і, припавши до святого тіла, зі сльозами просили пробачення у преподобної Феодори.
Звістка про святу подвижницю дійшла до чоловіка преподобної Феодори. Він прийняв постриг у монастирі, де спасалася його дружина. Отрок, вихований преподобною, також пішов стопами своєї прийомної матері. Згодом він став ігуменом цього монастиря.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| О необходимости стремления к христианскому совершенству | <-- | --> | ПРЕПОДОБНЫЙ СИЛУАН АФОНСКИЙ. Совет неверующему, как вступить на путь веры. |
