У II столітті, за царювання імператора Адріана (117–138 рр.), у Римі жила благочестива вдова Софія (ім’я Софія означає “премудрість”). У неї були три доньки, які носили імена головних християнських чеснот: Віра, Надія і Любов. Будучи глибоко віруючою християнкою, Софія виховала дочок у любові до Бога, навчаючи не прив’язуватися до земних благ.
Чутка про приналежність до християнства цього сімейства дійшла до імператора. Він побажав особисто побачити трьох сестер і матір, яка їх виховала. Усі четверо постали перед імператором і безбоязно сповідали віру в Христа, воскреслого із мертвих, Який дарує вічне життя всім, хто вірить у Нього.
Здивований сміливістю юних християнок, імператор відіслав їх до однієї язичниці, якій наказав переконати їх зректися віри. Однак усі доводи й красномовство язичницької наставниці виявилися марними. Сестри-християнки, які мали полум’яну віру, не змінили своїх переконань.
Тоді їх знову привели до імператора Адріана, і він став наполегливо вимагати, щоб вони принесли жертву язичницьким богам. Але дівчатка з обуренням відкинули його наказ.
“У нас є Бог Небесний, — відповіли вони, — Його дітьми ми бажаємо залишитися, а на твоїх богів плюємо і погроз твоїх не боїмося. Ми готові постраждати і навіть померти заради дорогого нам Господа нашого Іісуса Христа”.
Розгніваний Адріан звелів піддати дітей різним тортурам. Кати почали з Віри. Вони на очах у матері та сестер стали нещадно бити її, відриваючи частини від її тіла. Потім вони поклали її на розпечену залізну решітку. Силою Божою вогонь не заподіяв жодної шкоди тілу святої мучениці.
Збожеволілий від жорстокості Адріан не збагнув чуда Божого і звелів кинути отроковицю в казан із киплячою смолою. Але з волі Господньої казан охолонув і не заподіяв сповідниці жодної шкоди. Тоді її засудили на усічення мечем.
“Я з радістю піду до улюбленого мого Господа Спасителя”, — сказала свята Віра. Вона мужньо схилила свою голову під меч і так віддала свій дух Богові.
Молодші сестри Надія і Любов, натхнені мужністю старшої сестри, зазнали схожих мук. Вогонь не заподіяв їм шкоди, і тоді їм відсікли мечем голову.
Святу Софію не піддали тілесним мукам, але прирекли на ще сильніші душевні муки від розлуки з замученими дітьми. Страждальниця поховала чесні останки своїх дочок і два дні не відходила від їхньої могили. На третій день Господь послав їй тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі.
Свята Софія, яка зазнала за Христа великих душевних мук, разом з доньками причислена Церквою до лику святих. Постраждали вони в 137 році. Старшій, Вірі, тоді було дванадцять років. Другій, Надії, було десять років, а молодшій, Любові, було лише дев’ять років.
Так три дівчинки і їхня мати показали, що для людей, укріплених благодаттю Святого Духа, нестача тілесних сил анітрохи не слугує перешкодою для прояву сил духу й мужності. Їхніми святими молитвами Господь нехай укріпить і нас у християнській вірі та в доброчесному житті.
| Равноапостольный Кирилл, учитель Словенский | <-- | --> | Вера, Надежда, Любовь |
