Святий великомученик Євстафій до Хрещення носив ім’я Плакіда. Він був воєначальником за імператорів Тита (79–81 рр.) і Траяна (98–117 рр.). Ще не пізнавши Христа, Плакіда творив справи милосердя, допомагаючи всім нужденним і стражденним. Господь не залишив доброчесного язичника в мороці ідолопоклонства.
Одного разу на полюванні він переслідував на швидкому коні оленя. Той зупинився, вибігши на високу гору, і Плакіда раптом побачив між його рогами сяючий Хрест, а на ньому побачив розп’ятого Сина Божого. Вражений Плакида почув голос: “Навіщо ти гониш Мене, Плакідо?” — “Хто Ти, Господи, Який говорить зі мною?” — у страху запитав Плакіда. І почув у відповідь: “Я — Іісус Христос, Бог, Який воплотився заради спасіння людей і перетерпів вільні страждання і Хресну смерть. Ти Мене, не знаючи, шануєш, бо твої добрі діла і рясні милостині дійшли до Мене. З’явився Я тут, щоб навернути і приєднати тебе до вірних рабів Моїх. Бо не хочу Я, щоб людина, яка творить праведні діла, загинула в тенетах ворожих”.
Плакіда вигукнув: “Господи, я вірю, що Ти — Бог Неба і землі, Творець усіх творінь. Молю Тебе, Господи, навчи мене, що мені робити”. І знову пролунав Божественний голос: “Іди до священника християнського, прийми від нього Хрещення, і він наставить тебе до спасіння”.
З радістю Плакіда повернувся додому, все розповів дружині. Та, зі свого боку, повідала йому про те, як напередодні їй у таємничому сновидінні Хтось сказав: “Ти, твій чоловік і твої сини завтра прийдете до Мене і пізнаєте Мене — Іісуса Христа, Істинного Бога, Який посилає спасіння тим, хто любить Мене”. Подружжя вчинило, як їм було велено.
Вони звернулися до християнського пресвітера, який охрестив усе їхнє сімейство і всіх причастив Святих Таїн.
Наступного дня святий Євстафій вирушив на місце свого дивовижного навернення і в палких молитвах подякував Господу, Який покликав його на шлях спасіння.
І знову святий Євстафій був удостоєний дивовижного одкровення. Сам Бог попереджав його про майбутні випробування: “Євстафію, належить тобі на ділі проявити твою віру. Тобі, як Іову, належить перетерпіти багато скорбот, щоб, будучи спокушеним, подібно до золота в горнилі, з’явитися гідним Мене і прийняти вінець із рук Моїх”. Святий Євстафій смиренно відповів: “Хай буде воля Твоя, Господи, все готовий я прийняти із рук Твоїх із вдячністю, тільки б Твоя всесильна допомога була зі мною”.
Невдовзі на Євстафія обрушилися лиха: померли всі його слуги і впала вся худоба. Розорений, але не зневірений, святий Євстафій з сім’єю покинув потай дім, щоб жити в безвісності, смиренності та злиднях. На кораблі він попрямував до Єгипту.
Під час плавання нове нещастя спіткало святого. Господар корабля, спокусившись красою дружини Євстафія, безжально висадив його з дітьми на берег, а дружину залишив у себе. У великій скорботі святий продовжував свій шлях, і нове горе вибухнуло над ним. Переходячи бурхливу річку вбрід, він переносив по черзі двох своїх синів. Але поки він переносив одного, іншого схопив на березі лев і забрав у пустелю. Поки повернувся до іншого, того потягнув у ліс вовк.
Втративши все, гірко плакав святий Євстафій. Але він усвідомлював, що це Божественний Промисел послав йому ці нещастя, щоб випробувати його терпіння і відданість волі Божій. У молитвах виливши Богові своє невтішне горе, святий Євстафій пішов далі, смиренно готовий до нових випробувань.
У селищі Вадісс він найнявся робітником і п’ятнадцять років провів у безперервній праці. І не знав тоді святий Євстафій, що з милості Божої пастухи й землероби врятували його синів, і вони жили поруч із ним. Не знав він і того, що нечестивого корабельника було скоро покарано. Він помер від жорстокої хвороби, а дружина святого Євстафія, залишившись недоторканною, жила в мирних трудах.
У той час імператору Траяну довелося вести важку для Риму війну. Він згадав про доблесного полководця Плакіду і відправив воїнів Антіоха й Акакія, друзів Плакіди, його розшукати.
Об’їхавши безліч областей, вони прийшли до селища, де жив святий Євстафій. Воїни зустріли Євстафія в полі, де він сторожив хліб, але не впізнали його. Вони стали говорити йому про те, кого шукають, просячи його допомоги й обіцяючи велику плату. Але святий Євстафій, одразу впізнавши своїх друзів, не відкривав їм свого імені. Він привів їх у будинок свого господаря і нагодував. Придивляючись до нього, подорожні помітили, що він дуже схожий на їхнього полководця. А коли побачили на його шиї особливу прикмету, а саме слід від глибокої бойової рани, то зрозуміли, що перед ними — їхній друг. Вони обійняли його зі сльозами і розповіли, навіщо шукали його.
Святий Євстафій повернувся до Рима і знову став імператорським воєначальником. Багато новобранців прийшло до нього у військо, і не відав він, що двоє молодих воїнів-друзів, яким він часто давав накази і яких полюбив за спритність та сміливість, були його синами. І вони не знали, що служать під начальством свого батька і що є рідними братами.
Одного разу в поході військо під проводом Євстафія зупинилося в селищі. Воїни-брати розмовляли в наметі. Старший розповідав про свою долю: як він втратив матір і нещасного брата, як жахливо був розлучений із батьком. І молодший з радістю зрозумів, що перед ним його брат, та повідав про себе.
Розмову воїнів чула жінка, біля будинку якої був розкинутий намет. Це була їхня мати. Вона зрозуміла, що це її сини. Ще не відкриваючись їм, але дуже бажаючи з ними не розлучатися, вона прийшла до їхнього начальника, святого Євстафія, просити дозволу йти з його військом. У ньому вона впізнала свого чоловіка і в сльозах розповіла йому про себе та про двох воїнів, які виявилися їхніми синами. Так, з великого милосердя Господа, зустрілася вся родина.
До цього часу перемогою закінчилася війна. З почестями і славою повернувся святий Євстафій до Рима. Наступником померлого імператора Траяна став тепер Адріан (117–138 рр.), який побажав відсвяткувати події урочистим жертвоприношенням богам. На подив усіх, у капищі не виявилося святого Євстафія. За велінням імператора його негайно розшукали.
“Чому ти не хочеш поклонитися богам? — запитав імператор. — Тобі перш за інших слід було б віддати їм подяку. Вони не лише зберегли тебе на війні та дарували перемогу, а й допомогли знайти дружину і дітей”. Святий Євстафій відповів: “Я — християнин і знаю Єдиного Бога мого Іісуса Христа, Його шаную і Йому дякую, і поклоняюся Йому. Він усе дарував мені: здоров’я, перемогу, повернув сім’ю і послав Свою допомогу на подолання випробувань”.
У гніві імператор розжалував уславленого полководця і викликав його з родиною на суд. Але й там не вдалося твердих сповідників Христових схилити до ідольського жертвоприношення. Усе сімейство святого Євстафія було засуджено на розтерзання звірами. Але звірі не зачепили святих мучеників. Тоді жорстокий імператор у люті наказав кинути всіх живими в розпеченого мідного бика. У ньому і прийняли мученицьку кончину святі Євстафій, його дружина Феопістія та їхні сини Агапій і Феопіст.
Коли через три дні відкрили вогняну могилу, тіла святих мучеників були знайдені неушкодженими. Жодна волосина не згоріла на їхніх головах, а обличчя сяяли неземною красою. Багато хто із тих, які бачили диво, увірував у Христа. Християни віддали похованню чесні тіла святих.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Ікона Божої Матері, іменована «Помічниця в пологах» | <-- | --> | Великомученик Евстафий Плакида, жена его Феопистия и их чада Агапий и Феопист |
