1721 року в сім’ї рязанських дворян Тяпкіних народилася дочка, яку охрестили Дар’єю. Коли дівчинці виповнилося два роки, вона разом з батьками побувала у Вознесенському монастирі в Москві, де несла чернечий подвиг її бабуся стариця Порфирія. Коли бабуся познайомилася зі своєю маленькою онукою, то прикипіла до неї всім серцем і всією душею та вмовила батьків залишити дівчинку в монастирі під її опікою.
З раннього дитинства дівчинка навчалася смирення і ладу. У дев’ятирічному віці батьки забрали її із обителі. Та виявилося, що за ці роки Дар’я стала справжньою черицею, вона ніяк не могла сприйняти домашньої розкоші, легковажності й суєти. Рідні її не розуміли і навіть насміхалися, але юна подвижниця уваги на це не звертала. Вона тільки молилася ночами Богові і чекала зручного часу, щоб назавжди покинути батьківську оселю.
…Ось ліс закінчився — далі широка дорога. Залишилося тільки вибрати місце для чернечого подвигу — Дар’я іде у Вознесенський монастир. Але, прийшовши туди, вона зрозуміла, що це не те місце, де їй можна подвизатися у пості й молитві: рідні шукатимуть в першу чергу тут. Недовго думаючи, Дар’я підстригла коротко волосся, купила на базарі чоловічу одежу і прийшла до Троїце-Сергієвої лавли, представившись селянином Досифеєм. Настоятель прийняв юнака в обитель послушником.
За Промислом Божим молодий селянин у Сергієвій лаврі пробув три роки. Покинути стіни обителі Досифея змусили невпинні пошуки батьками зниклої доньки.
Довго мандрувала Дар’я і нарешті досягла своєї мети, увійшовши у ворота Києво-Печерської Лаври. Сміливо звернувшись до настоятеля Лаври архімандрита Іларіона (Негребецького), вона під виглядом юнака просила прийняти її. Там вона наважилася стати послідовником преподобного Антонія Печерського.
Оселившись за Києвом, на Китай-горі, багато років прожила вона в печері, проводячи життя в суворому пості, мовчанні й безперервній молитві. Хліб і воду затворникові приносив старець Китаєвої пустині. Коли наставав Великий піст, Досифей закривався в печері наглухо і виходив тільки вночі, щоб набрати моху і корінців, якими харчувався тоді.
Але немає нічого таємного, що б не стало явним. Як не ховався названий юнак від людської слави, як не закривався у своїй печері — слава про подвижника розійшлася далеко за околицями Києва. Дуже багато народу стало стікатися на Китай-гору до старця, але Досифей ніколи не виходив із печери. Благословення і напоумлення люди могли отримати від нього через маленьке віконце біля входу.
І от, знову ж, за Промислом Божим, через двадцять років після того, як Досифей пішов у затвор, біля віконечка побачив він свою рідну сестру. Вона прийшла до старця і стала розповідати про сімейні нещастя, про зниклу сестру, про самотність і відчай. Подвижник, не показуючи обличчя, заспокоїв її і сказав, що вона, навпаки, повинна радіти за зниклу безвісти, бо та пішла заради Господа.
Через деякий час Досифей переселився до Лаври. Проживши чотири роки в Дальніх печерах, він був змушений повернутись до Китаєвої пустині через безперервний потік людей до нього, який не давав можливості усамітнення.
Передчуваючи свій відхід до Господа, старець вийшов із затвору, обійшов усі китаєвські келії, просячи прощення в ченців, і знову замкнувся у своїй печерці. На ранок 25 вересня (ст. ст.) 1776 року послушник не зміг достукатися до старця, зібрав братію. А коли відчинили двері, то зрозуміли, що душа його відлетіла до Господа. У руках подвижника був сувій з написом: «Тіло моє вже приготоване до переходу у життя вічне; молю вас, браття, не торкаючись поховайте його за загальним уставом».
І тільки після смерті Досифея, з веління Божого, його сестра вдруге приїхала до Києва. Довідавшись, що вже немає старця в живих, вона стала цікавитися його життям. Уважно роздивившись портрет, вона впізнала в затворнику Досифеї свою рідну сестру Дар’ю, яка багато років тому заблукала в лісі й зникла…
До сьогодні на могилу стариці на Китаєвій горі, що неподалік Києва, їдуть люди, сподіваючись на зцілення, напоумлення і молитовне заступництво благодатної подвижниці.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Преставление прп. Сергия, игумена Радонежского. | <-- | --> | Подарок от преподобного |
