Преподобний Антоній є засновником Києво-Печерського монастиря і одним із основоположників чернецтва.
Великий світильник Православ’я був родом із міста Любеча, прийняв чернечий постриг в одному із афонських монастирів і через деякий час отримав благословення повернутися.
Прийшовши до Києва, він перебував у пошуках монастиря, де зміг би служити Богу. Але за Промислом Божим він вибрав гору поблизу села Берестове, яка нагадувала йому Афон, і оселився у варязькій печері на березі Дніпра.
За деякий час преподобний Антоній ще раз пішов жити на Святу Гору Афон, рятуючись від безбожного князя Святополка. Ігумену монастиря, де перебував преподобний Антоній, було веління від Бога, щоб він благословив Антонія повернутися, пророкуючи, що багато чорноризців від нього піде.
Повернувшись знову на Київські гори, Антоній оселився в печері, яку викопав благочестивий пресвітер Іларіон, згодом поставлений на Київську кафедру митрополитом. Антоній постійно перебував у молитві, їв сухий хліб і пив воду — через день або два. Іноді перебуваючи без їжі цілий тиждень, він копав своїми руками печеру, більшу за розміром, ніж попередня.
Про доброчесне і аскетичне життя Антонія стало багатьом відомо, навколо святого почали збиратися й інші подвижники. Побачивши це примноження і прагнучи до чернечого усамітнення, преподобний Антоній зібрав всю братію і сказав:
«Ось, братія, Господь вибрав вас, і на вас благодать Святої гори, ігумен якої постриг мене, а я — вас; хай буде на вас благословення перше від Бога і Пресвятої Богородиці, друге ж — від Святої гори. Живіть самі, без мене; я поставлю вам ігумена, а сам хочу жити наодинці, як звик до того колись».
Поставивши ігуменом блаженного Варлаама, він віддалився до іншої печери, яка тепер носить ім’я преподобного Антонія.
Формально не будучи настоятелем, він все одно мав незаперечний авторитет для братії, оскільки саме він приніс на Київські гори благословення й аскетичний дух Святого Афону.
Коли ж преподобний Варлаам був переведений до монастиря святого великомученика Димитрія, на прохання братії ігуменом Печерського монастиря став однодумний з ним преподобний Феодосій.
Будучи втягнутий проти своєї волі в міжусобні війни князів, преподобний Антоній був змушений сховатися в Чернігові, де також викопав печери. Згодом на цьому місці був заснований монастир.
Після повернення до Києва преподобний Антоній взяв участь в закладці кам’яного Успенського собору, влаштувати який повеліла Пресвята Богородиця через прибулих із Влахерн (район Константинополя) зодчих.
Так з благословення преподобного Антонія вже після його відходу до Господа була споруджена Велика церква.
Передбачаючи свою близьку кончину, преподобний попросив прощення у братії і заповів не знаходити його мощі.
Пробувши в другій своїй печері шістнадцять років, преподобний Антоній закінчив в ній земний шлях і спочив у 1073 році від Різдва Христового на дев’яностому році життя.
Чесні мощі цього основоположника чернецтва були тоді ж покладені в тій самій печері, де він помер. І подібно до того, як під час земного життя преподобний віддалився від очей людських, молячись Богу таємно й на самоті, так і мощам своїм попросив той самий дар: щоб були віддалені від очей людських. Багато тих, хто насмілився розкопати місце, на якому покладене чесне тіло преподобного отця нашого Антонія, були покарані.
Ще за життя преподобний Антоній прославився тим, що по його молитвам відбувалися чудеса і зцілення. І донині мощі його спочивають у Ближніх печерах Святої Успенської Києво-Печерської Лаври під спудом та подають благодатну силу всім паломникам і богомольцям, які з вірою приходять.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Собор преподобных отцов Киево-Печерских, в Ближних пещерах (прп. Антония) почивающих. | <-- | --> | Благовірний князь В’ячеслав Чеський |
