В основу свята лягла подія з візантійської історії. Подія ця відображена в грецьких агіографічних джерелах, зокрема, в житії константинопольського юродивого Андрія, але у візантійському богослужінні вона слідів не залишила. Візантія свята Покрови не знала.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці утвердилося на Русі в середині XII ст., за благовірного князя Андрія Боголюбського, який княжив у Володимирі і дуже шанував свого небесного покровителя — св. Андрія юродивого. Запис про це міститься в Пролозі XII століття.
Житіє Андрія було добре відоме на Русі, його переклад слов’янською було зроблено вже в XI ст. У житії розповідається, як одного разу Андрій прийшов до Влахернського храму і там під час молитви побачив Божу Матір, Яка стояла в повітрі, тримаючи свій мафорій (покривало, покров) над усіма, хто молився в храмі.
Влахерни — північно-західний район Константинополя, неподалік від імператорського палацу, тут була знаменита церква Богородиці, збудована імператором Львом Великим у 474 р., у цій церкві зберігалася риза (мафорій) і пояс Богородиці, знайдені царицею Оленою під час розкопок у Св. Землі.
Візантійці дуже шанували Божу Матір, і Вона по молитвам вірян не раз рятувала Константинополь від ворожих нападів. Один із найвідоміших випадків стався за царювання імператора Іраклія (VII ст.), який, вирушаючи на війну, доручив охорону столиці шанованій іконі Богородиці, і Пречиста Діва не пропустила ворогів у місто. На честь цієї події було складено гімн Пресвятій Богородиці — Акафіст, де Вона величається “Взбранной Воеводой”.
І таких випадків в історії візантійської столиці було безліч. Один із них пов’язаний із поразкою русичів. У 860 р. руські дружини взяли в облогу Константинополь, Св. патріарх Фотій після всеношної виніс із Влахернського храму ризу Богоматері й опустив її у води Босфору, негайно здійнялася буря і потопила руські кораблі, місто було врятовано.
Чудо, свідком якого став блаженний Андрій, сталося в 910 р. У ніч із п’ятниці на суботу, під час всенічного бдіння, у Влахернах цього дня відбувався особливий чин богослужіння. Збереглися його докладні описи в пізніших джерелах: “Був колись у Константинополі, в одній церкві, образ Святої Діви, перед яким висів покрив, який абсолютно закривав його; але в п’ятницю, на вечірній вечірній службі, цей покрив, без жодного сприяння, сам собою й божественним дивом нібито піднімався до неба, тож усе це могли ясно й цілком бачити, а в суботу покров сходив на колишнє місце й залишався до наступної п’ятниці”. Це відбувалося з регулярністю і тому отримало назву “звичайного дива”.
Але блаженний Андрій став свідком чуда зовсім не звичайного. У цей час Царгород переживав чергову облогу: місто було в кільці сарацинів (за іншою версією — його брали в облогу війська руського князя Олега). Народ разом із патріархом Євсевієм та імператором Львом VI Мудрим зібралися у Влахернському храмі, щоб молитися до Божої Матері про заступництво.
У житії Андрія читаємо: “Коли відбувалося всенічне бдіння у святій гробниці, що знаходиться у Влахернах, вирушив туди і блаженний Андрій… Був там також юнак Єпіфаній, який завжди молився з особливим завзяттям. Близько 11-ї години побачив блаженний Андрій Пресвяту Богородицю, Яка з’явилася з боку Царських виат із грізною свитою. Серед них були і високоповажний Предтеча, і Сини Грому, які тримали Богородицю під руки по обидва боки, і багато інших святих, одягнених у біле, йшли перед Нею, а інші слідували за Нею з гімнами і піснеспівами духовними. І ось, коли вони наблизилися до амвона, підійшов блаженний Андрій до Єпіфанія і каже: “Чи бачиш ти Госпожу і Владичицю світу?” Він же відповів: “Так, отче мій духовний”. І вони бачили, як Богородиця, схиливши Свої коліна, довго молилася, просячи за людей, котрі стояли навколо. І коли Вона закінчила молитву, зняла з Себе мафорій, і, взявши його Своїми пречистими руками, розпростерла над усіма, хто стояв у храмі. І протягом довгого часу бачили Андрій і Єпіфаній покров Богородиці, який був розпростертий над народом і випромінював славу Божу”.
Князь Андрій Боголюбський, який шанував блаженного Андрія, з особливою увагою поставився до цього видіння, сприйнявши його як особливий знак для себе і своєї землі. Введенням свята Покрови, Андрій, можна сказати, доручав Богородиці свій народ, свою землю, свою Церкву Її захисту і заступництву. І відтоді Русь усвідомлює себе одним із земних уділів Пресвятої Богородиці, а свято Покрови стає одним з найулюбленіших у народі.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| День Покрову Пресвятої Богородиці — радісний день. Чи для всіх? — прот. Олександр Клименко (відео) | <-- | --> | Церковь в эпоху от гонений Деция до начала гонений Диоклетиана (продолжение) |
