У Печерському монастирі був один чорноризець на ім’я Арефа, родом із Полоцька. Він тримав таємно в своїй келії велике багатство і так був одержимий скупістю, що ніколи не подав і однієї дрібної монети на милостиню бідним і сам не витрачав ні на що потрібне.
Одного разу вночі прийшли злодії і вкрали весь його набуток. Тоді він у великій скорботі і тузі ледве не позбавив себе життя. І став він підозрювати неповинних, і багатьох мучив він без правди. Братія ж вся молила його припинити розшуки і втішала так: «Брате, “Поклади на Господа турботи твої, і Він годуватиме тебе” (Пс. 54:23)». Він же нічого не слухав і дошкуляв всім жорстокими словами. Через декілька днів впав він в недугу люту і вже був близький до смерті, але не переставав нарікати й хулити.
Але Милосердний Господь, «Котрий хоче, щоб усі люди спаслися» (1Тим. 2:4), явив на ньому милість Свою. Одного разу хворий, лежачи в хворобі, наче мертвий, після довгого мовчання раптово голосно перед усіма став кликати з криком: «Господи, помилуй; Господи, прости; Господи, согрішив я, воно Твоє, не шкодую його». І потім, раптом вставши від хвороби, розповів, що причиною його крику було таке видіння. «Бачив я, — сказав він, — що прийшли до мене ангели і бісівський полк та стали сперечатися про вкрадене у мене багатство. Біси говорили, що я не прославив за те Бога, а хулив Його, тому я — їхній і повинен бути їм відданий. Ангели ж сказали мені: “О окаянна людино, якби ти дякував Богові за викрадення майна свого, воно вмінилося б тобі в милостиню, як Іову. Якщо хто творить милостиню — це велика справа перед Богом, бо творить зі своєї волі. Але якщо хто викрадення насильством терпить з вдячністю, та людина перетворює диявольську спокусу на благо. Диявол, бажаючи втягнути людину в хулу, робить так, вдячна ж людина віддає все Богові, тому це і дорівнює милостині”. Коли так сказали мені ангели, я закричав те, що ви чули: “Господи, помилуй; Господи, прости; Господи, согрішив я; Твоє є, не шкодую його!» І тоді негайно біси зникли, ангели ж зраділи і, вмінивши мені загибле срібло за милостиню, відійшли».
Блаженний же Арефа, якого напоумив Бог, відтоді змінився на краще розумом і норовом, так що всі дивувалися. Той, кого раніше ніхто не міг утримати від хули, ніколи потім не припиняв хвалу. Також і в інших своїх гріхах він каявся ревно, перебуваючи в нелицемірній бідності, послуху, дбаючи не лише про чистоту зовнішню, а й внутрішню, подвизаючись в молитві, безперестанному безмірному посту. І був він багатий багатьма іншими тілесними і душевними чеснотами.
Після багатьох трудів преставився він на вічний спокій і покладений з честю в печері, де чудотворним нетлінням мощей своїх свідчить і про помилування своє, і про блаженство своє, рівне блаженству милостивих.
У 1661 і 1703 роках він згаданий відповідно як «святий отець Арефа», «Арефа старець» і «Арефа чудотворець». У 1795 році ідеться про мощі «преподобного Арефи, який спочиває у затворі». Пізніше на картах Ближніх печер мощі подвижника стали підписувати словами: «пр. Арефа затворник».
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Прилуцька ікона Божої Матері, йменована «Скорботна» | <-- | --> | Мученик Арефа Негранський, градоправитель, і з ним 4299 мучеників |
