Ці святі багатостраждальні мученики були за царювання Діоклітіана: Агапій — із міста Гази, Тимолай — із Понта Євксинського, два Діонисії — із Трипполя Фінікійського, Ромул же був піддияконом Діоспольської церкви, Пуплій і два Олександри — із Єгипту.
Постраждали ж у Кесарії Палестинській від ігемона Урвана у другий тодішнього гоніння рік, коли даний був по всіх краях і містах нечестивий наказ царський, аби християн до ідолопоклоніння і нечистих жертв переконувати.
Коли ж свято якесь богомерзенне в Кесарійському граді відбувалося і люду із навколишніх сіл незліченно зібралося, приготоване було видовище, на якому християн, яких тримали в путах, мали мучити. Зійшовся на те видовище весь зібраний там незліченний еллінський люд, де ж першим святого мученика Тимофія (якого 19-го серпня і 19-го вересня вшановуємо) після багатьох мук у вогні спалили.
Тоді святих мучеників Агапія і Феклу звірам на поїдання віддали (не цього ж Агапія, якого нині вшановуємо, а іншого того ж імені, який перед тим разом зі святою Феклою постраждав. Пам’ять про нього — із вищезгаданим святим мучеником Тимофієм у серпні).
Коли таке криваве видовище відбувалося, шість мужніх юнаків, християн вірою, нині вшановуваних мучеників: Пуплій, Тимолай, Ромил, два Олександри і один Діонісій — ревністю про Христа розпалилися, зв’язали собі самі назад руки на знак того, що без страху добровільно хочуть за Христа страждати і готові хоч у вогонь, хоч на поїдання звірам за любов Христову. І, швидко вибігши на середину видовища, перед ігемоном Урваном встали, велегласно взиваючи:
“Ми християни!” Ігемон же, бачачи їх, молодих тілом, не хотів одразу страчувати їх, а спершу ласкою довго вмовляв поклонитися ідолам і не губити себе самих в такій красі юності. Тоді звелів вкинути їх до в’язниці.
Через кілька днів приписаний був до числа їхнього — в’язнів Христових — святий Агапій, муж, шанований серед християн і славний через подвиг свій страдницький, бо раніше в різний час велику відвагу в сповіданні імені Христового показав і різні муки перетерпів. Його в той час знову схопили зі слугою Діонісієм Єгиптянином і до святих шести юнаків вкинули, і стало їх числом восьмеро.
Довго їх в путах тримали, і багато допитували, і всіляко мучили. Коли від Христа не відвернулися — всі ж муки доблесно перетерпіли, — на страту мечем були засуджені.
І всі одного цього дня поклали голови свої за Главу Церкви — Христа Господа, Йому ж святі свої душі в руки передали, вінці переможні від Нього прийняли у Церкві, що торжествує на небесах.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Преподобный поэт о прозе жизни | <-- | --> | Святитель Афанасий Ковровский. Почему нельзя оставлять Церковь. |
