Зустріч із Церквою: детальніше про воцерковлення немовлят

0 комментариев | Обсудить
18.02.2020 | Категории: Новости Украинской Православной Церкви

2

Обряд воцерковлення встановлено у Православній Церкві за звичаєм Церкви старозавітної, де він виник на пам’ять про врятування від смерті єврейських первенців у ніч виходу цього народу з Єгипту (Вих. 12, 29-33). Закон Мойсеїв вимагав, щоб кожен первісток у ізраїльській родині присвячувався на служіння Богові: «Посвяти Мені, – заповідав Господь Мойсеєві, – кожного первістка, що розкриває всяку утробу серед синів Ізраїлевих» (Вих.13, 2).

Для посвячення первістків Богові було призначено сороковий день після народження дитини. Кожна мати тоді приходила до храму принести жертву очищення. Якщо дитина була первістком, то разом із обрядом очищення матері, за нього приносилася, згідно з приписом закону, жертва – ягня або дві горлиці, чи голубенята, коли подружжя було бідне (Лев. 12, 1-2, 6-8).

Як саме звершувався обряд посвячення первістків Богові, достеменно невідомо, але безсумнівно, що священик брав немовля на руки і, повертаючись обличчям до святилища, підіймав дитину, мовби віддаючи її Богові. Це підтверджує Євангельське читання на свято Стрітення Господнього, в якому розповідається, як праведний Симеон прийняв на свої руки малого Христа і заспівав Богові подячну пісню (Лк. 2, 22-40).

Господь Ісус Христос не мав потреби дотримуватись обряду посвячення Його Богові, бо був Сам Єдинородним Сином Божим, але, прийшовши не порушувати, а виконувати закон (Мф. 5, 17), Він виконав і цю вимогу. Пречиста Мати Господа, без зотління породивши Бога-Слово, також не повинна була виконувати вимоги закону про очищення. Однак, зберігаючи відкриту Їм Богом таємницю про Немовля, Діва, що не знала мужа, з глибокого смирення Свого підкорилася приписові закону про породіль. Тому вона зі Своїм названим чоловіком Йосифом принесла Немовля Христа на сороковий день після народження в Єрусалимський храм, а що через свою бідність вони не могли принести в жертву ягня, то подали священикові посильну жертву – двох голубенят.

За прикладом Богородиці, кожна православна мати через сорок днів після народження дитини приходить у святий храм на «ввод» – отримати благословення на подальше спілкування з віруючими в церковних молитвах і таїнствах та для воцерковлення новонародженого немовляти. Звершенням обряду воцерковлення дитина представляється Церкві як її новий член, що має з усіма вірянами служити Богові виконанням заповідей і добрими ділами.

Звернімось тепер до чину воцерковлення, як у ньому розкривається внутрішній зміст цього обряду. На сороковий день після народження дитини мати, православна християнка, приходить у храм і спиняється в притворі, тримаючи немовля на руках. З вівтаря виходить священик і, підійшовши до породіллі, проказує звичайний початок: «Благословен Бог наш…, Трисвяте, Отче наш», тропар свята Стрітення, потім осіняє священицьким благословенням матір і немовля та, торкаючись рукою до голови дитини, читає першу молитву – «Господи Боже, Вседержителю» …, і далі – другу й третю молитви. У них священик просить Господа, щоб Він очистив матір, яка прийшла до церкви, від усякого гріха і всякої скверни та сподобив її достойного причастя Святих Тайн. А за принесену дитину священик молиться, щоб Бог благословив її, освятив, наставив, зберіг у чистоті, подав мудрість і зростив на всяке діло, угодне Богові.

Після цих молитв, священик звершує воцерковлення, у випадку, коли немовля охрещене; якщо дитя ще не хрещене, то спершу звершується Таїнство Хрещення, а потім воцерковлення. За сучасною практикою, мати приносить для воцерковлення вже охрещену дитину. Відтак, священик, читаючи молитву «Господи Боже наш…», не проказує слів: «Да сподобывся святаго Крещения, получит честь избранных Царствия Твоего», а в молитві «Боже, Отче Вседержителю» проминає слова: «И сподоби е во время благопотребное, водою и духом отрождения».

Чин воцерковлення звершується так: священик, проказавши молитви за матір і немовля, бере немовля на руки, подібно до праведного Симеона, піднімає його вгору і, накресливши дитиною хрест перед дверима з притвору в храм, промовляє: «Воцерковляється раб Божий ( ім’я) або «раба Божа ( ім’я) во ім’я Отця, і Сина, і Святаго Духа, нині, і присно, і во віки віків». І, входячи в храм, говорить: «Внидет в дом Твой, поклонится ко храму святому Твоему». Дійшовши до середини церкви, священик удруге зображає хрест дитиною і проказує «Воцерковляється раб Божий…», після чого говорить: «Посреди церкви воспоет Тя». Нарешті священик підходить до дверей жертовника, тобто стає перед святими вратами та втретє робить немовлям хрест, проказуючи: «Воцерковляється раб Божий…» і, коли немовля чоловічої статі, вносить дитину до вівтаря і робить поклін, тримаючи її на руках – перед південною або північною стороною престолу. За давньоруською богослужбовою практикою, що збігається з давніми грецькими требниками, немовля в чині воцерковлення тричі обносили з поклонами навколо престолу.

Потім священик виносить дитину з вівтаря і прикладає її устами до ікон, що виносять обабіч святих врат «в обрах целованія» (Львівський Требник 1645 р.), проказуючи молитву праведного Симеона Богоприїмця: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром…» і після цього «Полагает младенца при дверих жертвенника». Відповідне слово церковно-слов’янського тексту не слід розуміти так, ніби потрібно покласти немовля долі на солеї. В Московському Требнику 1625 року, виданому за Патріарха Філарета, замість слова «полагает» читаємо «поставляет», тому і наш Требник не говорить класти немовля на підлогу, цілком нормально буде покласти дитину на руки матері. З рук матері священик приймає немовля для воцерковлення і, звершивши цей чин, на руки матері повертає його, а вона, зробивши перед цим три поклони, приймає дитину, що ще більше підкреслює важливість чину воцерковлення.

Дитя, принесене для воцерковлення, вже одержало благодатне очищення у святій воді Хрещення і Божественне освячення в животворному Миропомазанні, а при воцерковленні явно ставиться перед Богом і віруючими як член святої Церкви, тож після цього класти його на підлогу було б принизливим, як для дитяти, так і для тих Святих Таїнств, у яких воно виправдалося і освятилося.

Віддавши немовля матері, священик входить у вівтар, бере з престолу святий хрест, виходить на солею і проказує звичайний відпуст, згадуючи в ньому святого, ім’я якого дано дитині. У требнику митрополита Петра Могили священик проказує особливий відпуст: «На объятиих праведного Симеона возлещи изволивый спасения нашего ради, Христос истинный Бог наш, молитвами Пречистыя Своея Матере и всех святых Своих спасет и помилует нас, яко благ и человеколюбец». Після відпусту священик дає матері й дитині цілувати святий хрест і, як зазвичай, окропляє їх святою водою.

У чому ж полягає значення і зміст чину воцерковлення? Для породіллі значення цього обряду полягає в його молитвах. У них для матері та немовляти випрошується в Бога прощення гріхів, уздоровлення недуг і подається благодатна поміч, щоб вона могла достойно стати перед Богом і разом з усіма віруючими брати участь у молитвах і таїнствах Святої Церкви. Адже, як говорить святий апостол Павло, «жона спасеться через дітонародження» (1Тим. 2, 15, і додає далі «якщо вона дітей виховала» (1Тим. 5, 10), тому в молитвах воцерковлення просять для матері помочі Божої і для виховання дитяти у вірі й побожності. Дитина, яка через таїнство Хрещення стала повноправним членом Церкви, через воцерковлення видимо вступає до громади вірних.

Що означають дії священика, коли він бере немовля, робить ним знак хреста і вносить у храм? Ці символічні дії свідчать про те, що Бог визволив від рабства гріхів немовля, яке воцерковляється, та всіх нас хресними стражданнями Свого Єдинородного Сина, і що хрестом Господа нашого Ісуса Христа для нас відкрився вхід у райські двері, саме тому немовля не тільки вноситься в храм, але й приноситься до святих врат. Коли дитина чоловічої статі, то її вносять у вівтар і поклоняються престолу. Це означає, що всіх нас покликано до вищої слави служіння Богові на землі, і коли ми достойно послужимо Йому тут, то сподобимося стояти і перед престолом Божим на небі.

Ось про які високі блага для християнина говорить нам православний обряд воцерковлення. Тому всім членам Церкви слід дорожити тими дарами Божої благодаті, що подаються їм у Таїнствах і відправах Святої нашої Церкви, «і вважати себе мертвими для гріха, а живими для Бога в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6, 11).

Протоієрей Іоанн Никитенко, 

Рівненська єпархія

Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви

 

<-- -->
Прочитано: 471 раз
Поделиться с друзьями
Популярные статьи:

Отправить комментарий

*