«Я кожному з нас бажаю стати другом Христовим, щоб те душевне відчуття близькості, яке Господь наш відчував до Лазаря, Він відчував і до нас, а ми ніколи не зраджували Його дружби, завжди залишалися вірними друзями, які чекають Його, які вірять у Нього й які мають надію на Його милість. Дружба — це великий і цінний дар! Господь показав нам, що може робити дружба: дружба підіймає з могили, дружба робить смертних безсмертними.
Дай, Боже, нам всім в ці непрості дні зберегти віру, зберегти надію, зберегти радість, зберегти дружбу! Кожен із нас нехай береже ті цінні надбання земного життя, які Господь нам дарує і роздає щедрою рукою. Я бажаю, щоб у Лазареву суботу кожен із нас згадав про друзів, про спочилих, про всіх тих, до кого прив’язаний, і помолився за них», — побажав усім о. Олександр.
Радості вам во Христі, дорогі брати і сестри!
Є всього-на-всього дві найвеличніші суботи в богослужбовому календарі Православної Церкви. Це Велика субота (я надіюсь, ми доживемо до неї і поговоримо) та Лазарева субота — субота, якою як і співається в тропарі, ми з вами Господнім чудом воскресіння Лазаря отримуємо надію, що теж колись воскреснемо.
Лазарева субота — це день, коли Господь проявив Свою і людську емоційність, і Божу велич. Коли ми читаємо текст богослужбових книг цього дня, то бачимо, що Господь, коли плакав над гробом спочилого Його друга Лазаря, проявив Свою людськість, а коли величним голосом закликав Його: «Лазарю, вийди сюди!» (Ін. 11: 43), то явив Свою Божу міць і велич.
Чому так трапилося? Чому Господь дозволив, щоб Його найкращий друг помер? Чому так сталося, що коли Його кликали за декілька днів до того прийти в будинок Марфи і Марії, то Він не прийшов? Чому Він відтермінував Свій прихід до Своїх друзів? Тому що так мала явити себе Божа міць.
Господь приходить якраз вчасно — Він приходить тоді, коли Лазар лежить во гробі чотири дні і коли ніхто цього не очікує, а Він всім показує, Ким є насправді. Виходить із гробу обмотаний погребальними пеленами Лазар. Лазар, від якого вже тхне смертю. Але там, де приходить Господь, смерті вже бути не може. І ось Марфа та Марія, які поки що не вірують в те, що чотириденний Лазар може ожити, запитують Його з докором: «Чого Ти не прийшов? Якби ж, Господи, Ти був тут, то не вмер би Лазар!».
…Слухайте, як часто ми говоримо Господу: «Якби ж тільки Ти був тут, то не захворіли б мої діти! Якби ж тільки Ти був тут, то я не втратив би роботу! Якби ж тільки Ти був тут, то не померли мої батьки чи близькі. Як би ж тільки Ти був тут…». Деякі люди взагалі говорять: «Якби ж тільки Ти був», сумніваючись у самому Його існуванні. Незважаючи на те, що Господь Бог являє нам Свою присутність щомиті, ми не відчуваємо і не помічаємо цього. Так і Марфа та Марія з претензією говорять своєму другу — Господу: «Якби ж тільки Ти був тут, то Лазар не помер би!».
Але правда в тому, що Господь був тут!.. Ми читаємо в Євангельському уривку цього дня слова, як Господь дякує Отцю Небесному за те, що Він почув Його. Отже, наш Іісус Христос молився за Лазаря тоді, коли Марфа і Марія впадали у відчай, коли сусіди, друзі і знайомі не вірили в те, що він може одужати і жити далі. У цей момент, мабуть, єдиний із них, хто робив правильну річ, був Господь. Він молився і Він був із Лазарем, Марфою і Марією. Саме тому несправедливими є слова Марфи і Марії про те, що «Якби ж Ти був тут». Він завжди тут, Він завжди із нами і Він молиться за нас!
Коли Господь прийшов до могили Лазаря, то перед цим Він днями і ночами молився про нього, згадував про нього, і саме тому це чудо відбулося. Так, Бог — Милосердний, так, Бог — Всесильний, так, Бог — Всемилостивий, але Він також показав нам у Своїй людській подобі, наскільки важлива молитва.
У Лазареву суботу ми святкуємо з вами можливість всезагального воскресіння і віримо в те, що Господь, як і читається в апостольському читанні цього дня, і вчора, і сьогодні, і навіки Той Самий. І якщо Він Лазаря воскресив, то і нас із вами воскресить!
Саме ця спасенна субота і ті події, які ми згадуємо, дають нам шанс надіятися і мати переконання: який Господь був милостивий до Свого друга Лазаря, який буде милостивий і до нас.
Є ще один пласт цього дня, який ми часто відзначаємо. Як бачимо, у Господа були друзі, були ті, до кого Він любив приходити, були ті родини, з якими Він по-особливому був близький. Мабуть, так відбувається і нині, коли Господь по-особливому близький з тими чи іншими людьми. Часом ми їх називаємо «святими», інколи говоримо — «друг Христовий».
Я кожному з нас бажаю стати другом Христовим, щоб те душевне відчуття близькості, яке Господь наш відчував до Лазаря, Він відчував і до нас, а ми ніколи не зраджували Його дружби, завжди залишалися вірними друзями, які чекають Його, які вірять у Нього і які мають надію на Його милість. Дружба — це великий і цінний дар. Господь показав нам, що може робити дружба: дружба підіймає з могили, дружба робить смертних безсмертними.
Дай, Боже, нам всім в ці непрості дні зберегти віру, зберегти надію, зберегти радість, зберегти дружбу! Кожен із нас нехай береже ті цінні надбання того земного життя, які Господь нам дарує і роздає щедрою рукою. Я бажаю, щоб у Лазареву суботу ви згадали про своїх друзів, згадали про своїх спочилих, та щоб кожен із нас згадав про всіх тих, до кого прив’язаний, і помолився за них.
Нехай вас береже Бог!
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Старец Паисий Святогорец: Наука должна быть использована в жизни духовной | <-- | --> | Суббота шестой седмицы Великого поста. |
