З Богом ми переможемо всі «передапокаліптичні» випробування. Історія УПЦ в обличчях — інтерв’ю з ігуменею Серафимою (Шевчик)

0 комментариев | Обсудить
13.11.2020 | Категории: Новости Украинской Православной Церкви

789

Продовжуємо цикл бесід «Історія УПЦ в обличчях: як це було» заступника Голови відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієрея Миколая Данилевича з представниками старшого покоління духовенства.

Цього разу в гостях — голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура», настоятелька Одеського Архангело-Михайлівського монастиря ігуменя Серафима (Шевчик). За 40 років у чернецтві, з яких 25 років є ігуменею відомого жіночого монастиря в центрі Одеси, вона перегорнула не одну епохальну сторінку в історії Церкви і держави, та навіть стала безпосередньою учасницею доленосних подій.

Про те, як любов до Бога стала рушійною у виборі між чернецтвом і дитячою мрією бути археологом, як у серці колишньої комсомолки саме в Почаївській Лаврі запалало рішуче бажання піти до монастиря, та про вплив мами, яка безстрашно в часи СРСР водила доньку до церкви, і односельців зі зворушливими історіями про віру та про страхіття Голодомору. Про те, як була покарана за натільний хрестик і ще в юному віці усвідомила, що таке зрада, і що відчував Христос за вигуків «Розпни, розпни!», та як важливо не бути «тростиною, яку розгойдує вітер». Про те, як 17-літня дівчина в червоному пальті зі своїм рішучим «Благословіть на монашество!» опинилася в Київському Покровському монастирі, де пройшла всі послухи: від льоху і кухні – до церкви; про сувору школу чернечого смирення, заповіти старців і мудрість легендарної ігумені Маргарити, а також про «ложку дьогтю» в цій благодатній атмосфері.

Про людський фактор у Церкві, чому нести послух в Київській митрополії тодішнього Екзарха Філарета було найважче. Про 1000-ліття Хрещення Русі, про дарування Грамоти Святішим Патріархом Алексієм ІІ і про те, як політика увірвалася в розмірене церковне життя, про відчуття страху за долю Церкви і зміну церковної атмосфери з прибуттям до Києва Блаженнішого Митрополита Володимира, який став Архіпастирем і «люблячим батьком» для всієї української пастви в ті складні часи. Про мудрість і стійкість Блаженнішого Митрополита Онуфрія у стоянні за Істину в ці буремні роки і про те, як Архіпастир ще за молодого віку був старцем, до якого линули сестри Покровського монастиря на сповідь, а нині лине вся паства УПЦ і підносить молитви за нього. Про благословення відроджувати перетворений на тубдиспансер і тюрму Одеський Архангело-Михайлівський монастир, незабутнє зведення в сан ігумені та заступництво Божої Матері.

А також про те, за що в політичних колах Українську Православну Церкву прозвали «токсичною», і чому вона в усі часи «не в тренді», про особливості у спілкуванні Церкви з культурною і політичною елітою, про заповітні слова Христа «будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби» (Мф. 10: 16) та про те, що треба бути відкритими до людей і що з Богом ми переможемо всі «передапокаліптичні» випробування.

Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви

<-- -->
Прочитано: 905 раз
Поделиться с друзьями
Популярные статьи:

Отправить комментарий

*