Чому Бог допускає, щоб одні, навіть тяжко працюючи, жили в злиднях, а інші легко отримували блага життя? Тому що Бог піклується і про наші душі. Треба вміти і дати, і взяти, і здогадатися про нужду іншого, і попросити за необхідності самому.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує роздуми керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського та Броварського Антонія над богословськими темами Апостольських Послань. У черговому випуску владика Антоній пояснює слова апостола Павла з Другого послання до Коринфян (2 Кор. 9: 1-8).
Звертаючись до коринфських християн, святий апостол Павел у Другому Посланні пише:
Для мене, втім, зайве писати вам про службу святим, бо відаю вашу охоту і нею хвалюся за вас <…>. Отож, я надумався, що треба вблагати братів, щоб пішли перше до вас та приготували заздалегідь оголошений ваш щедрий дар, щоб був він приготований, як щедрий дар, а не річ примусова. А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає! А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком (2Кор. 9: 1-8).
Апостол Павел пропонує християнам Коринфа допомогти єрусалимським християнам. Апостол відразу ж зауважує, що це благословення, тобто вираження любові, а не побори. При цьому він каже: «Хто сіє скупо, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме» (2Кор. 9: 6).
Що ж належить їм жати? Християни, які потребують допомоги, не зможуть ні повернути, ні віддячити – ні скупо, ні щедро. Про що ж тоді каже апостол? Про те, що Бог віддасть кожному. Він буде дивитися не на величину пожертвуваного, а на розташування серця. Хто з душею приділяє менше, маючи невеликий достаток, ніж інший, хто з великими можливостями, – не втратить нічого. Тому що Бог бачить все і дає кошти не для того, щоб дозволяти собі все, чого захочеться, а щоб було чим поділитися з бідними.
Чому Бог допускає, щоб одні, навіть стараючись і трудячись, майже жили в злиднях? У той час як іншим значно легше даються блага життя. Тому що Бог піклується ще й про наші душі. Треба вміти і дати, і взяти, і здогадатися про нужду іншого, і попросити за необхідності самому.
І в бідності не сумувати, і в багатстві не звеличуватися. І дати іншому потрібно так, щоб не образити, щоб не дорікнути, щоб не засмутити своєю добротою. Якщо доведеться просити, не дозволяти собі заздрощів, лестощів, підлабузництва й інших негативних якостей. Зазвичай саме у взаєминах розкривається характер людини, стає ясно, що не вистачає і з чим треба боротися.
Тому Господь і розділив дарування не тільки зовнішнього характеру, тобто достатку, а й внутрішнього. Спілкуючись один з одним, видніше кожному те, що зазвичай відкрито. Якщо це жадібність, ощадливість, прагнення до вигоди або добродушність, довірливість, співчуття, готовність відгукнутися на біду іншого, навіть не завжди на явну біду, але і на переживання, про які неохоче говорять, але багато страждають.
Раніше багато хто з наших співвітчизників відрізнялися добротою і милосердям. Тому що вони виховувалися в сім’ях переважно християнських, які керувалися Словом Божим. На жаль, у споживацьке століття багатьом чужі ці якості. Але ми повинні зрозуміти, що заклик Господа бути милосердним звернений до кожного з нас, і від нашої діяльної відповіді залежить наша вічна доля.
Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви
| Преподобный Серафим Саровский и Грузия. | <-- | --> | Старец Паисий Святогорец. Заглушенная совесть |
