Сорок п’ять мучеників постраждали у вірменському місті Нікополі за царювання імператора Лікінія (307–324), співправителя Константина Великого. Лікіній жорстоко переслідував християн і у своїй східній області видав указ віддавати на муки й смерть всіх, хто не погоджується повернутися до язичництва.
Коли почалися переслідування в Нікополі, понад сорок послідовників Христових наважилися добровільно з’явитися до гонителів, відкрито сповідати віру в Сина Божого і прийняти муки. Святих сповідників очолювали Леонтій, Маврикій, Даниїл, Антоній і Олександр, які вирізнялися своїм доброчесним життям.
Ігемон вірменської області Лісій, перед яким постали святі сповідники, був здивований однодушністю й мужністю людей, які добровільно прирікали себе на муки і смерть. Він намагався переконати їх зректися Христа і принести жертву язичницьким богам, але святі були непохитні. Вони спростовували всі твердження правителя, доводячи йому хибність віри в мерзенних, сповнених вад язичницьких божеств, які ведуть за собою на погибель людей, котрі їм поклоняються. Ігемон наказав бити сповідників по обличчю камінням, а потім закувати й кинути до темниці.
У в’язниці святі раділи і співали Давидові псалми. Святий Леонтій підбадьорював і зміцнював братів по вірі, готуючи до нових мук за істинну віру й розповідаючи про мужність всіх тих, хто колись постраждав за Христа.
Вранці, після повторної відмови принести жертву ідолам, святі знову були віддані на катування. Святий Леонтій, бачачи сильні страждання мучеників і побоюючись, як би дехто з них у знемозі не впав духом і не втратив віри, молив Бога, щоб Він послав усім швидке закінчення подвигу.
Коли святі мученики опівночі співали псалми, несподівано з’явився їм ангел Господній, і темниця осяялася світлом. Ангел оголосив мученикам, що їхній подвиг наближається до кінця, а імена вже записані на Небесах. Двоє темничних вартових, Менея і Вірилад, які бачили те, що відбувалося, увірували у Христа.
Наступного ранку правитель вирішив віддати на смерть свідків Христових. Після звірячих тортур їх спалили у вогні, а кістки кинули в річку († бл. 318 р.). Благочестиві люди знайшли їхні кістки, зібрали і зберегли. Пізніше, коли було дано свободу Церкві Христовій, на тому місці було споруджено храм в ім’я святих сорока п’яти мучеників.
| Преподобный Евфимий Великий | <-- | --> | Святитель Лука Войно-Ясенецкий: О иерихонском слепом |



